![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
zamkovyiУчора, 9 березня, на 199 річницю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка подивилися виставу Черкаського драматичного театру "Тарас. Безталання. Доля."
Вистава розповідає про дитячі та юнацькі роки Тараса Шевченка.
Після перегляду залишилися дуже позитивні враження. Хотілося б побачити продовження, оскільки те, що ми побачили - це перші 2 частини драматичної поеми-тетралогії "Тарас" Богдана Стельмаха.
Цього разу фотографій я практично не робив, тому побачив/почув більше, ніж зазвичай, і вирішив написати свій глибоко суб’єктивний відгук.
Порадившись з 85-річною (!) касиркою театру, взяв квиток для нас з Оленою і для нашого сина Тараса (8 років). Як ще краще вивчати життя свого тезки, як не через театр? :)
Через сина квитки беремо у першому ряду, тому що висота спинок крісел у театрі завелика, і дітям погано видно. Виняток - перший ряд. Ну може ще з балкону непогано, або здається 6-7 ряд, що знаходиться на значному підвищенні, і тому попередні ряди не заважають. Але зазвичай квитки на 6-7 ряд не продаються (VIP місця, ага).
Тому беремо перший. До речі на дитячих виставах, на які продають квитки чомусь без місць, перед початком можна спостерігати бігові змагання мам з дітьми за перший ряд :)))
Отже сидимо ми посередині першого ряду, і тут в метрі від нас на сцені починають показувати сцену кохання...
Хто би міг подумати - Тарас, дитинство... Але в Тараса були батьки, і от вони якраз почали процес. Лежать, зажимаються, охи-ахи, поцілунки.
І це, нагадаю, за пару метрів від нас. Думаю, може прикрити нашому Тарасу очі? Але тоді точно попалюся. Моїм ваганням швидко прийшов кінець, коли на сцені прийшов сусіда Тарасових батьків, і вони припинили. :)))
Добре, що не звернув увагу нашого Тараса. Якби почав прикривати, точно він би щось запідозрив. А так це для нього пройшло майже непоміченим, ну лежать, ну обнімаються, ну цілуються. :)
Якщо не акцентувати увагу дитини, пройде непоміченим і незрозумілим.
Коротенький відступ. Тєлєка в нас немає. Фільми дивимося разом по комп’ютеру, і я попередньо перечитую рецензії на наявність заборонених моментів.
Але все заборонене можна побачити, коли буває прийдемо в гості, де є телевізор, а там вдень серіали. Там і вбивства, і трупи, і кохання.
Забувся сказати, що виставі передували вступні слова від представниці обладміністрації, директора театру і режисера.
Всі сказали непогано, але директору театру щось треба робити з "о". З її відсутністю. :)))
Та повернуся до вистави.
Тараса в дитинстві і юності грають троє акторів:
Ілля (десь 5-6 років), Максим (десь 12 років) та Олексій Волошин - студент Київського національного університету театру, кіно і телебачення.
Якщо з Олексієм мені відразу все було зрозуміло (професіонал), то з дітьми було по іншому.
Зазначу, що текст вистави - це чудова поема Богдана Стельмаха (не плутати з Михайлом Стельмахом). Акторам треба ретельно вивчати текст, "відсебятини" не вийде, має бути рима :)
Так от маленький Ілля чудово впорався з текстом, він його не забув. Вимагати ж виразного читання від нього мабуть ще зарано. Але вистава спочатку трохи нагадувала ранок в дитсадку. Можливо за рік він подорослішає, і в нього вийде краще.
Все змінилося, коли Іллю змінив більш старший Максим. Такий маленький, але вже Актор. Дівчинка, що грала сусідку- подружку Тараса, на жаль, як і найменший хлопчик, виразністю не відрізнялась. Розумію, важко на сцені перед всім народом, мандраж і все таке. Треба тренуватись.
На роль Долі (абстракційний образ) запрошена артистка київського "Театру у кошику" Лідія Данильчук. Цікава, сильна актриса.
Але її роль цілковито "з’їв" наш актор Андрій Жила, що грав Безталання. АКТОР!!! Я вражений грою. Як виявилося після вистави, Олена також.
Олексій Волошин, що грав старшого Тараса, теж сподобався... Я повірив. :)
Відмічу "штатну красуню" театру Наталю Панекіну, яка зіграла мабуть 3 різних кохання митця. Якби вона навіть не читала тексту, на неї просто приємно дивитися :)
Енгельгардт у виконанні Олександра Кузьменка (який же він був класний таксист у Дощ у Нойкьйольні!) теж сподобався. Точніше Енгельгардт не сподобався, іноді хотілося його побити. Коротше теж повірив :). Щоправда був моментик, коли Олександр збився в тексті, так що олімпійське золото цього разу йому не дісталось :))))
Батьки Тараса (Микола Зайнчківський та Тетяна Гребень) і старша сестра Катерина (Надія Корбут) цілком відповідали моїм очікуванням, якими б вони мали бути.
Також мені сподобався актор Черкаського театру ляльок - Микола Король, що грав Карла Брюллова. Що він робить в театрі ляльок? :))) Треба якось сходити в театр ляльок, якщо там є вистави для дорослих.
Під час сценки з трьома малярами наш Тарас був так розсміявся, що ми його ледь втихомирили... Справді дуже смішно.
В антракті в фойє грав кобзар - цікава ідея!
Багато моментів цікавих, всіх не переказуватиму, краще подивіться самі!
Однозначно ця вистава увійде у мій перелік рекомендованих до перегляду. Я вразився, як Тарас Шевченко з сироти-кріпака став вільним митцем і міг би жити спокійним забезпеченим життям у Пітері, але проміняв це на боротьбу, на заслання, на муки.
Після перегляду в мене з’явилась ідея мати портрет Шевченка в квартирі. Щоб дивлячись на нього, не боятися бути Людиною. (так, так доволі пафосно звучить, але є такі почуття, і я відвертий в цьому).
P.S. Стоячи в черзі в гардероб, відмітив велику кількість молодих людей, що спілкувалися українською. Приємно!
P.P.S. фото з вистави можна подивитися на ФБ сторінці театру
Вистава розповідає про дитячі та юнацькі роки Тараса Шевченка.
Після перегляду залишилися дуже позитивні враження. Хотілося б побачити продовження, оскільки те, що ми побачили - це перші 2 частини драматичної поеми-тетралогії "Тарас" Богдана Стельмаха.
Цього разу фотографій я практично не робив, тому побачив/почув більше, ніж зазвичай, і вирішив написати свій глибоко суб’єктивний відгук.
Порадившись з 85-річною (!) касиркою театру, взяв квиток для нас з Оленою і для нашого сина Тараса (8 років). Як ще краще вивчати життя свого тезки, як не через театр? :)
Через сина квитки беремо у першому ряду, тому що висота спинок крісел у театрі завелика, і дітям погано видно. Виняток - перший ряд. Ну може ще з балкону непогано, або здається 6-7 ряд, що знаходиться на значному підвищенні, і тому попередні ряди не заважають. Але зазвичай квитки на 6-7 ряд не продаються (VIP місця, ага).
Тому беремо перший. До речі на дитячих виставах, на які продають квитки чомусь без місць, перед початком можна спостерігати бігові змагання мам з дітьми за перший ряд :)))
Отже сидимо ми посередині першого ряду, і тут в метрі від нас на сцені починають показувати сцену кохання...
Хто би міг подумати - Тарас, дитинство... Але в Тараса були батьки, і от вони якраз почали процес. Лежать, зажимаються, охи-ахи, поцілунки.
І це, нагадаю, за пару метрів від нас. Думаю, може прикрити нашому Тарасу очі? Але тоді точно попалюся. Моїм ваганням швидко прийшов кінець, коли на сцені прийшов сусіда Тарасових батьків, і вони припинили. :)))
Добре, що не звернув увагу нашого Тараса. Якби почав прикривати, точно він би щось запідозрив. А так це для нього пройшло майже непоміченим, ну лежать, ну обнімаються, ну цілуються. :)
Якщо не акцентувати увагу дитини, пройде непоміченим і незрозумілим.
Коротенький відступ. Тєлєка в нас немає. Фільми дивимося разом по комп’ютеру, і я попередньо перечитую рецензії на наявність заборонених моментів.
Але все заборонене можна побачити, коли буває прийдемо в гості, де є телевізор, а там вдень серіали. Там і вбивства, і трупи, і кохання.
Забувся сказати, що виставі передували вступні слова від представниці обладміністрації, директора театру і режисера.
Всі сказали непогано, але директору театру щось треба робити з "о". З її відсутністю. :)))
Та повернуся до вистави.
Тараса в дитинстві і юності грають троє акторів:
Ілля (десь 5-6 років), Максим (десь 12 років) та Олексій Волошин - студент Київського національного університету театру, кіно і телебачення.
Якщо з Олексієм мені відразу все було зрозуміло (професіонал), то з дітьми було по іншому.
Зазначу, що текст вистави - це чудова поема Богдана Стельмаха (не плутати з Михайлом Стельмахом). Акторам треба ретельно вивчати текст, "відсебятини" не вийде, має бути рима :)
Так от маленький Ілля чудово впорався з текстом, він його не забув. Вимагати ж виразного читання від нього мабуть ще зарано. Але вистава спочатку трохи нагадувала ранок в дитсадку. Можливо за рік він подорослішає, і в нього вийде краще.
Все змінилося, коли Іллю змінив більш старший Максим. Такий маленький, але вже Актор. Дівчинка, що грала сусідку- подружку Тараса, на жаль, як і найменший хлопчик, виразністю не відрізнялась. Розумію, важко на сцені перед всім народом, мандраж і все таке. Треба тренуватись.
На роль Долі (абстракційний образ) запрошена артистка київського "Театру у кошику" Лідія Данильчук. Цікава, сильна актриса.
Але її роль цілковито "з’їв" наш актор Андрій Жила, що грав Безталання. АКТОР!!! Я вражений грою. Як виявилося після вистави, Олена також.
Олексій Волошин, що грав старшого Тараса, теж сподобався... Я повірив. :)
Відмічу "штатну красуню" театру Наталю Панекіну, яка зіграла мабуть 3 різних кохання митця. Якби вона навіть не читала тексту, на неї просто приємно дивитися :)
Енгельгардт у виконанні Олександра Кузьменка (який же він був класний таксист у Дощ у Нойкьйольні!) теж сподобався. Точніше Енгельгардт не сподобався, іноді хотілося його побити. Коротше теж повірив :). Щоправда був моментик, коли Олександр збився в тексті, так що олімпійське золото цього разу йому не дісталось :))))
Батьки Тараса (Микола Зайнчківський та Тетяна Гребень) і старша сестра Катерина (Надія Корбут) цілком відповідали моїм очікуванням, якими б вони мали бути.
Також мені сподобався актор Черкаського театру ляльок - Микола Король, що грав Карла Брюллова. Що він робить в театрі ляльок? :))) Треба якось сходити в театр ляльок, якщо там є вистави для дорослих.
Під час сценки з трьома малярами наш Тарас був так розсміявся, що ми його ледь втихомирили... Справді дуже смішно.
В антракті в фойє грав кобзар - цікава ідея!
Багато моментів цікавих, всіх не переказуватиму, краще подивіться самі!
Однозначно ця вистава увійде у мій перелік рекомендованих до перегляду. Я вразився, як Тарас Шевченко з сироти-кріпака став вільним митцем і міг би жити спокійним забезпеченим життям у Пітері, але проміняв це на боротьбу, на заслання, на муки.
Після перегляду в мене з’явилась ідея мати портрет Шевченка в квартирі. Щоб дивлячись на нього, не боятися бути Людиною. (так, так доволі пафосно звучить, але є такі почуття, і я відвертий в цьому).
P.S. Стоячи в черзі в гардероб, відмітив велику кількість молодих людей, що спілкувалися українською. Приємно!
P.P.S. фото з вистави можна подивитися на ФБ сторінці театру
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 10 Mar 2013 21:03 (UTC)З.І. А телевізор то дійсно - ЗЛО. Навіть не уявляю, як вам вдається утримувати від нього дитину...
no subject
Date: 10 Mar 2013 21:20 (UTC)Утримуємо фізичною відсутністю ТБ антени. По іншому ніяк :)
Але ми дивимося дитячі та науково-пізнавальні фільми, скачані з того ж hurtom.com
Нові мультфільми дивимося зазвичай у кіно.
no subject
Date: 11 Mar 2013 18:35 (UTC)можна ще взагалі його винести/віддати комусь. дехто купує проектор замість телевізора, щоб переглядати хороші стрічки, чи передачі на великому екрані. щось таке, що лише дорослий ввімкне.
інша проблема насувається, коли діти включають комп'ютери чи планшетники і "гуляють" по ю-тюбі. постійно їх треба десь на щось "порядне" направляти. на віндовсі то стоїть "сімейна безпека", а ось з тими екранчиками це трудніше зробити... принаймі я не знаю.
але стосовно сцен кохання -- так це ж класно, коли син бачить це в театрі! хіба не так?! ;)
no subject
Date: 13 Mar 2013 18:31 (UTC)В нас Тарас буває сидить сам за компом, але він штудіює магазини іграшок.
Батьківський контроль майже завжди, куди від нього в 1-кімнатній квартирі? :)))
no subject
Date: 10 Mar 2013 21:28 (UTC)no subject
Date: 13 Mar 2013 18:32 (UTC)no subject
Date: 11 Mar 2013 19:18 (UTC)no subject
Date: 13 Mar 2013 18:32 (UTC)no subject
Date: 13 Mar 2013 18:33 (UTC)no subject
Date: 11 Mar 2013 21:29 (UTC)далі - "не страшно", людина вже сформована і її сміття просто не буде приваблювати. Перевірено. (т-т-т :) ) Я свого часу зібрала всі диски з усіма "радянськими" добрими мультиками, "Остров сокровищ", комедії, трошки Діснея, і на цих от дисках (і книгах, читаних вечорами -пригодницьких, різних) "ростила" свого майбутнього кіно- і літературного критика. Задля загальної ерудиції, правда, довелося її потім одним оком в гостях у друзів заглядати що вони дивляться.. але багато хто теж так ріс і ті фільми і мудьтики дивився і любив що і вона.
А фільми останніх років типу Нарнії, Володаря Кілець чи Піратів карибського моря.. ну що ж, я і сама з нею разів по три переглядала. :) Тепер вона і ними вже "перехворіла". Он вчора на рівних "В джазе только девочки" дивилися (до речі, доволі цнотливий у порівнянні фільм, як не дивно :) хоча її 13 років, але це теперішні 13 ) - море задоволення отримали, від музики, чорно-білого але вічного кіно, вона - вперше, я - вдруге чи втретє.
Чудово що пішли разом!
Театр - це особливий спосіб творчості.. йому або дуже віриш (набагато більше, часом, ніж навіть самому талановитому кіно), ну або не віриш. Це так добре коли з дитинства цей світ є знайомим. А ще коли стосується Тараса.. правда, я на такі спектаклі просто боюся ходити, якщо чесно. Боюся того як і що "зроблять" з нього.. :)
До речі, згадалося..
якось ще класі у 3-4му, пригадую, стояли з мамами зграйкою після того як дітей в школу провели, одна з мам каже: ми оце ТБ коли дивимося, і починаються недитячі сцени, я кажу "так, переключаемся" (у нас практично всі мами російськомовні :) ). А оце вчора ідемо уздовж будинку по вузькій алеї, тут з під'їзду вибігає парочка до таксі і починають так прощатися.. що недитячі сцени відпочивають.. тут моя мала дивиться на мене і каже: "Ну что, мама, переключаемся?.."
:))
no subject
Date: 13 Mar 2013 18:41 (UTC)Передивилися багато радянських стрічок, таких як "Рыжий, честный влюблённый", "В поисках капитана Гранта" і т.д. Зараз вже важко знайти, чого ще гарного радянського не подивилися.
Мультики, той же "Острів скарбів", Леопольд, Вінні-Пух і т.д.
Щоб не відставати від однокласників подивилися по одній серії Черепашок нінзя і Людини-павука (треш ще той). Тепер в розмові може сказати, "так, бачив" :)
Полюбляємо дивитися нові мультфільми в кіно, багато гарних з якимись ідеями.
Я коли малий був, і по ТБ показували, як цілуються, ніяковів і відвертався. В Тараса теж таке є. :)
no subject
Date: 13 Mar 2013 20:22 (UTC)ой, ми ще для себе якось серіал "Альф" відкрили, там же такий чудовий переклад! (Олекси Негребецького, до речі, Того Самого.. він у нашому жж є :) ) Передивилися всі серії.
Досі цитуємо деякі фрази. Бо любимо посміятися.) Типу "Не можна бити Альфа по голові качалкою! .. хоча й дуже хочеться". "Дякую, дуже смачно. ..хоча порції були надзвичайно маленькими. - Вибач, Альф, зварила тільки дві каструлі". "Ти не кіт, ти - лангет", та інші. :)
А ще з "Шерлока Холмса" (там же стільки фільмів, і всі - пречудові), "Формули кохання", "Службового роману"..
Зараз пішла в деяких колах мода ганити "все совіцьке".. я не згодна. Один з моїх улюблених висловів Біблії: не те оскверняє що входить в уста, а те що виходить з них. У тому кінематографі було багато душевності і тепла, гумору високого ґатунку, людяності.. чому б не взяти все краще. Тим більш що з інших джерел його особливо нема звідки і брати..
no subject
Date: 13 Mar 2013 21:06 (UTC)Здається, що саме тоді, в умовах тоталітаризму, в кінострічках втілювалися мрії про добро, честь, гідність, правду, справедливість та багато інших чеснот, які в сучасному кіно чомусь не в пошані. Гумор був не вульгарний, щоб показати страждання, горе, не треба проливати ріки крові, показувати "м'ясо". Згадаймо той же "В бой идут одни старики". Фільм про війну, в якому немає трупів, але героям віриш, переймаєшся почуттями втрати друга і т.ін.
no subject
Date: 13 Mar 2013 22:17 (UTC)..я думаю, справа в тому, що завдяки, здавалося б, ізольованості від всього світу, люди творили у притаманній їх ментальності, манері.. це було органічне саме ЇХ душевному складу, мистецтво. З їх же гумором, цінностями (ну, трошки, керованими цензурою "згори", чи "метрами".. але дорослі теж фільтрують те що дітям дають. десь так мабуть і "міністерство культури" має в ідеалі в будь-якому суспільстві "фільтрувати" те що "дає" масам), і всім іншим.. були і трагедії через неможливість творити, це теж було.
До речі, то ціла дилема: ЩО зображати в кіно (так саме як що зображати в книжках). З одного боку ідеалізм і романтика - це "не реальне життя", і свого роду "казки".. а з іншого боку, саме на казках виростали кращі люди і на нашій землі, і у світі.
Крім того є така закономірність: якщо людині казати "я вірю що ти хороша людина" - вона буде намагатися відповідати цій вірі у неї. А якщо казати "я ж знаю що ти нікчема" - навряд чи вона буде "тягнутися".. Тому кіно, яке людину трохи може і "завищує" - воно виховує бажання стати вище. А кіно, яке "зображає правду життя" - викликає хіба депресію і почуття безвиході.
Та ще питання, чи кіно, яке прийшло, зображало "правду життя", чи навпаки.. через кіно незначна частина життя поширилася як "стандарт" і щось звичне..
і ті стандарти, які прийшли і заполонили простір, стандарти примітиву чи зайвої жорстокості - вони чимсь схожі.. на нецензурну лайку, яка як ракова пухлина, роз'їдає мозок і угвинчується значно швидше ніж будь-яке лагідне чи гарне слово, після неї все має присмак отруєності - якщо неможливо її ізолювати.. вони глушать такими децибелами, після яких нецільна людина може остаточно втратити здатність розрізняти тонкі нюанси інших звуків.
Так що те, на чому виростають діти, має розвинути здатність, чути оті тихі звуки, мати чутливе серце.
І це, якщо замислитися, серйозні речі.. як там - "рука, яка гойдає колиску, править світом". Щось на зразок цього можна сказати і про кіно та книжки, які "гойдають колиску".
no subject
Date: 13 Mar 2013 21:08 (UTC)no subject
Date: 13 Mar 2013 22:24 (UTC)Дуже любить всякі пригоди і "войнушки".. вдома арсенал дерев'яних мечів і тесаних дідусем "кинжалів" навіть, саморобні але солідні лук, стріли.. амазонка. :))