Подорожні нотатки

Минулого тижня двічі побували на каньйонах. Спершу, в понеділок, поїхали на Актівський, а потім в суботу побували в Буках.
Поїздка в Миколаївську область до Актівського каньйону відбулася досить спонтанно. Взагалі планували її напередодні в суботу, коли була відповідна погода (сонячно, +24). Але у цей день святкували День міста, тож останню нагоду погуляти каньйонами напередодні настання сезону літньої спеки ми змарнували. На неділю прогнозували дощі, а на понеділок - 4 червня, який цього року був вихідним, очікувалася зміна погоди із зростанням температури до 30 градусів.
Неділю ми провели у сумнівах. З одного боку, дуже вже хотілося відвідати ті мальовничі місця, побувати в яких цієї пори вже стало для нас певною традицією (Мигія - 2009 рік, Южноукраїнськ - 2009 рік, Арбузинській та Актівський каньйони - 2011 рік).
Чесно кажучи, не хотілося пропускати Побужжя цього року. Можна звісно поїхати восени, але...Але минулого року осіння поїздка не склалася. До того ж дуже мені вже хотілося довести собі самому, що я можу отак без тривалих зборів, попередніх планів і т.п., зібратися і поїхати за 300 км від Черкас. І що не відстань, ні погодні негаразди, ні природна лінь мене не зупинять. Yes, we can! Якось так. Ще й мотив пісні Тартака "Нестримний рух, шалена спека...", що крутився в голові, теж був в тему.
Отже сумнівалися, сумнівалися, коли нарешті вирішили таки поїхати. В підсумку ми з Оленою лягли о1-ій годині ночі, а прокинулися, щоб зібратися, о 4-ій. :)
О шостій виїхали, поринувши в нестримний рух і дуже швидко у шалену спеку.
( Гайда з нами! )

( Read more... )

Першу частину читайте тут.

Передісторія.
В далекому 2003 році ми з Оленою разом з групою рафтингистів київського спортивного клубу водного туризму відвідали дуже мальовничу місцину в Миколаївській області. Подорож була дуже цікавою (вперше в житті я сплавлявся по порогах на катамарані) та запам’яталася не тільки водним екстримом, але й неповторними краєвидами: ріка в лещатах височенних скель і острів посередині, на якому ми жили в наметах.
Пройшло 6 років, ми почали подорожувати на власному авто. Вирішили з’їздити на Південний Буг в місця своєї колишньої «бойової слави» подивитися і пофотати краєвиди. Нажаль деякі деталі тієї поїздки зникли з пам’яті, розчинившись у часі. Що залишилось – що це дуже популярна серед рафтингистів місцина на Південному Бузі.
Поїздці передувала ретельні пошуки в інтернеті, в результаті яких найбільш релевантною місциною за ознаками «Підвенний Буг-пороги-рафтингісти» виявилося с.Мигія. Була ще одна деталь спогадів – назва острова щось на кшталт Гард. Проте згадки про Гард зустрічалися значно рідше і заплутали мене тим, що, по-перше, назва варіювалася: «Гард»-«Гардовий»-«Клепаний». По-друге, згадувався Гард лише в контексті ландшафтного парку «Гранітно-Степове Побужжя», до речі дирекція парку знаходиться саме в Мигії. Саме туди ми і поїхали, про що можна прочитати тут. Проте розкручена в інеті Мигія виявилася не тим місцем (хоча, безперечно, цікавим).
Після першої невдалої (в сенсі досягнення мети) поїздки, ми почали планувати другу. З першої поїздки зробив висновки, що ландшафтний парк "Гранитно-Степове Побужжя" - це «трошки» більше від мого розуміння «парку».
Порившись в Інтернеті (вже розуміючи, що Мигія – це інше), знайшов, що острів (Гард, Гардовий або навіть Клепаний) знаходиться поблизу м.Южноукраїнськ.
Туди ми і направились в наступній подорожі.

( Далі текст і фотки )

( Read more... )