![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
zamkovyiУчора, 9 березня, на 199 річницю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка подивилися виставу Черкаського драматичного театру "Тарас. Безталання. Доля."
Вистава розповідає про дитячі та юнацькі роки Тараса Шевченка.
Після перегляду залишилися дуже позитивні враження. Хотілося б побачити продовження, оскільки те, що ми побачили - це перші 2 частини драматичної поеми-тетралогії "Тарас" Богдана Стельмаха.
Цього разу фотографій я практично не робив, тому побачив/почув більше, ніж зазвичай, і вирішив написати свій глибоко суб’єктивний відгук.
Порадившись з 85-річною (!) касиркою театру, взяв квиток для нас з Оленою і для нашого сина Тараса (8 років). Як ще краще вивчати життя свого тезки, як не через театр? :)
Через сина квитки беремо у першому ряду, тому що висота спинок крісел у театрі завелика, і дітям погано видно. Виняток - перший ряд. Ну може ще з балкону непогано, або здається 6-7 ряд, що знаходиться на значному підвищенні, і тому попередні ряди не заважають. Але зазвичай квитки на 6-7 ряд не продаються (VIP місця, ага).
Тому беремо перший. До речі на дитячих виставах, на які продають квитки чомусь без місць, перед початком можна спостерігати бігові змагання мам з дітьми за перший ряд :)))
Отже сидимо ми посередині першого ряду, і тут в метрі від нас на сцені починають показувати сцену кохання...
Хто би міг подумати - Тарас, дитинство... Але в Тараса були батьки, і от вони якраз почали процес. Лежать, зажимаються, охи-ахи, поцілунки.
І це, нагадаю, за пару метрів від нас. Думаю, може прикрити нашому Тарасу очі? Але тоді точно попалюся. Моїм ваганням швидко прийшов кінець, коли на сцені прийшов сусіда Тарасових батьків, і вони припинили. :)))
Добре, що не звернув увагу нашого Тараса. Якби почав прикривати, точно він би щось запідозрив. А так це для нього пройшло майже непоміченим, ну лежать, ну обнімаються, ну цілуються. :)
Якщо не акцентувати увагу дитини, пройде непоміченим і незрозумілим.
Коротенький відступ. Тєлєка в нас немає. Фільми дивимося разом по комп’ютеру, і я попередньо перечитую рецензії на наявність заборонених моментів.
Але все заборонене можна побачити, коли буває прийдемо в гості, де є телевізор, а там вдень серіали. Там і вбивства, і трупи, і кохання.
Забувся сказати, що виставі передували вступні слова від представниці обладміністрації, директора театру і режисера.
Всі сказали непогано, але директору театру щось треба робити з "о". З її відсутністю. :)))
Та повернуся до вистави.
Тараса в дитинстві і юності грають троє акторів:
Ілля (десь 5-6 років), Максим (десь 12 років) та Олексій Волошин - студент Київського національного університету театру, кіно і телебачення.
Якщо з Олексієм мені відразу все було зрозуміло (професіонал), то з дітьми було по іншому.
Зазначу, що текст вистави - це чудова поема Богдана Стельмаха (не плутати з Михайлом Стельмахом). Акторам треба ретельно вивчати текст, "відсебятини" не вийде, має бути рима :)
Так от маленький Ілля чудово впорався з текстом, він його не забув. Вимагати ж виразного читання від нього мабуть ще зарано. Але вистава спочатку трохи нагадувала ранок в дитсадку. Можливо за рік він подорослішає, і в нього вийде краще.
Все змінилося, коли Іллю змінив більш старший Максим. Такий маленький, але вже Актор. Дівчинка, що грала сусідку- подружку Тараса, на жаль, як і найменший хлопчик, виразністю не відрізнялась. Розумію, важко на сцені перед всім народом, мандраж і все таке. Треба тренуватись.
На роль Долі (абстракційний образ) запрошена артистка київського "Театру у кошику" Лідія Данильчук. Цікава, сильна актриса.
Але її роль цілковито "з’їв" наш актор Андрій Жила, що грав Безталання. АКТОР!!! Я вражений грою. Як виявилося після вистави, Олена також.
Олексій Волошин, що грав старшого Тараса, теж сподобався... Я повірив. :)
Відмічу "штатну красуню" театру Наталю Панекіну, яка зіграла мабуть 3 різних кохання митця. Якби вона навіть не читала тексту, на неї просто приємно дивитися :)
Енгельгардт у виконанні Олександра Кузьменка (який же він був класний таксист у Дощ у Нойкьйольні!) теж сподобався. Точніше Енгельгардт не сподобався, іноді хотілося його побити. Коротше теж повірив :). Щоправда був моментик, коли Олександр збився в тексті, так що олімпійське золото цього разу йому не дісталось :))))
Батьки Тараса (Микола Зайнчківський та Тетяна Гребень) і старша сестра Катерина (Надія Корбут) цілком відповідали моїм очікуванням, якими б вони мали бути.
Також мені сподобався актор Черкаського театру ляльок - Микола Король, що грав Карла Брюллова. Що він робить в театрі ляльок? :))) Треба якось сходити в театр ляльок, якщо там є вистави для дорослих.
Під час сценки з трьома малярами наш Тарас був так розсміявся, що ми його ледь втихомирили... Справді дуже смішно.
В антракті в фойє грав кобзар - цікава ідея!
Багато моментів цікавих, всіх не переказуватиму, краще подивіться самі!
Однозначно ця вистава увійде у мій перелік рекомендованих до перегляду. Я вразився, як Тарас Шевченко з сироти-кріпака став вільним митцем і міг би жити спокійним забезпеченим життям у Пітері, але проміняв це на боротьбу, на заслання, на муки.
Після перегляду в мене з’явилась ідея мати портрет Шевченка в квартирі. Щоб дивлячись на нього, не боятися бути Людиною. (так, так доволі пафосно звучить, але є такі почуття, і я відвертий в цьому).
P.S. Стоячи в черзі в гардероб, відмітив велику кількість молодих людей, що спілкувалися українською. Приємно!
P.P.S. фото з вистави можна подивитися на ФБ сторінці театру
Вистава розповідає про дитячі та юнацькі роки Тараса Шевченка.
Після перегляду залишилися дуже позитивні враження. Хотілося б побачити продовження, оскільки те, що ми побачили - це перші 2 частини драматичної поеми-тетралогії "Тарас" Богдана Стельмаха.
Цього разу фотографій я практично не робив, тому побачив/почув більше, ніж зазвичай, і вирішив написати свій глибоко суб’єктивний відгук.
Порадившись з 85-річною (!) касиркою театру, взяв квиток для нас з Оленою і для нашого сина Тараса (8 років). Як ще краще вивчати життя свого тезки, як не через театр? :)
Через сина квитки беремо у першому ряду, тому що висота спинок крісел у театрі завелика, і дітям погано видно. Виняток - перший ряд. Ну може ще з балкону непогано, або здається 6-7 ряд, що знаходиться на значному підвищенні, і тому попередні ряди не заважають. Але зазвичай квитки на 6-7 ряд не продаються (VIP місця, ага).
Тому беремо перший. До речі на дитячих виставах, на які продають квитки чомусь без місць, перед початком можна спостерігати бігові змагання мам з дітьми за перший ряд :)))
Отже сидимо ми посередині першого ряду, і тут в метрі від нас на сцені починають показувати сцену кохання...
Хто би міг подумати - Тарас, дитинство... Але в Тараса були батьки, і от вони якраз почали процес. Лежать, зажимаються, охи-ахи, поцілунки.
І це, нагадаю, за пару метрів від нас. Думаю, може прикрити нашому Тарасу очі? Але тоді точно попалюся. Моїм ваганням швидко прийшов кінець, коли на сцені прийшов сусіда Тарасових батьків, і вони припинили. :)))
Добре, що не звернув увагу нашого Тараса. Якби почав прикривати, точно він би щось запідозрив. А так це для нього пройшло майже непоміченим, ну лежать, ну обнімаються, ну цілуються. :)
Якщо не акцентувати увагу дитини, пройде непоміченим і незрозумілим.
Коротенький відступ. Тєлєка в нас немає. Фільми дивимося разом по комп’ютеру, і я попередньо перечитую рецензії на наявність заборонених моментів.
Але все заборонене можна побачити, коли буває прийдемо в гості, де є телевізор, а там вдень серіали. Там і вбивства, і трупи, і кохання.
Забувся сказати, що виставі передували вступні слова від представниці обладміністрації, директора театру і режисера.
Всі сказали непогано, але директору театру щось треба робити з "о". З її відсутністю. :)))
Та повернуся до вистави.
Тараса в дитинстві і юності грають троє акторів:
Ілля (десь 5-6 років), Максим (десь 12 років) та Олексій Волошин - студент Київського національного університету театру, кіно і телебачення.
Якщо з Олексієм мені відразу все було зрозуміло (професіонал), то з дітьми було по іншому.
Зазначу, що текст вистави - це чудова поема Богдана Стельмаха (не плутати з Михайлом Стельмахом). Акторам треба ретельно вивчати текст, "відсебятини" не вийде, має бути рима :)
Так от маленький Ілля чудово впорався з текстом, він його не забув. Вимагати ж виразного читання від нього мабуть ще зарано. Але вистава спочатку трохи нагадувала ранок в дитсадку. Можливо за рік він подорослішає, і в нього вийде краще.
Все змінилося, коли Іллю змінив більш старший Максим. Такий маленький, але вже Актор. Дівчинка, що грала сусідку- подружку Тараса, на жаль, як і найменший хлопчик, виразністю не відрізнялась. Розумію, важко на сцені перед всім народом, мандраж і все таке. Треба тренуватись.
На роль Долі (абстракційний образ) запрошена артистка київського "Театру у кошику" Лідія Данильчук. Цікава, сильна актриса.
Але її роль цілковито "з’їв" наш актор Андрій Жила, що грав Безталання. АКТОР!!! Я вражений грою. Як виявилося після вистави, Олена також.
Олексій Волошин, що грав старшого Тараса, теж сподобався... Я повірив. :)
Відмічу "штатну красуню" театру Наталю Панекіну, яка зіграла мабуть 3 різних кохання митця. Якби вона навіть не читала тексту, на неї просто приємно дивитися :)
Енгельгардт у виконанні Олександра Кузьменка (який же він був класний таксист у Дощ у Нойкьйольні!) теж сподобався. Точніше Енгельгардт не сподобався, іноді хотілося його побити. Коротше теж повірив :). Щоправда був моментик, коли Олександр збився в тексті, так що олімпійське золото цього разу йому не дісталось :))))
Батьки Тараса (Микола Зайнчківський та Тетяна Гребень) і старша сестра Катерина (Надія Корбут) цілком відповідали моїм очікуванням, якими б вони мали бути.
Також мені сподобався актор Черкаського театру ляльок - Микола Король, що грав Карла Брюллова. Що він робить в театрі ляльок? :))) Треба якось сходити в театр ляльок, якщо там є вистави для дорослих.
Під час сценки з трьома малярами наш Тарас був так розсміявся, що ми його ледь втихомирили... Справді дуже смішно.
В антракті в фойє грав кобзар - цікава ідея!
Багато моментів цікавих, всіх не переказуватиму, краще подивіться самі!
Однозначно ця вистава увійде у мій перелік рекомендованих до перегляду. Я вразився, як Тарас Шевченко з сироти-кріпака став вільним митцем і міг би жити спокійним забезпеченим життям у Пітері, але проміняв це на боротьбу, на заслання, на муки.
Після перегляду в мене з’явилась ідея мати портрет Шевченка в квартирі. Щоб дивлячись на нього, не боятися бути Людиною. (так, так доволі пафосно звучить, але є такі почуття, і я відвертий в цьому).
P.S. Стоячи в черзі в гардероб, відмітив велику кількість молодих людей, що спілкувалися українською. Приємно!
P.P.S. фото з вистави можна подивитися на ФБ сторінці театру
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 11 Mar 2013 19:18 (UTC)no subject
Date: 13 Mar 2013 18:32 (UTC)no subject
Date: 13 Mar 2013 18:33 (UTC)