![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
zamkovyiВ такі спекотні дні важко витягнути себе кудись у подорож автівкою. Ця подорож відбулася завдяки привабливій близькості Мгарського монастиря – близько 100 км від Черкас.
Отже першим пунктом призначення був чоловічий монастир у селі Мгар, що територіально розташоване поблизу м.Лубни Полтавської області. На відміну від попереднього разу , коли ми їхали у Полтаву жахливою дорогою через Кременчук, в цій поїздці ми відкрили для себе значно якісніший шлях з Черкас на Полтаву через Чорнобай-Оржицю-Мгар-Хорол. Дорога без ям, машин небагато, доїхали до Мгарі майже непомітно. Дорогою зробили зупиночку – помилуватися розмаїттю трав і квітів.
Потім був сам монастир – знайти його виявилося легко, по дорозі є вказівник.
Монастир має цікаву і досить давню історію. Створений у 1624 на кошти княгині Вишневецької, матері Яреми Вишневецького. Вона рано померла і перед смертю наказала неповнолітньому сину залишитись православним. Та наказу Ярема не виконав, але на згадку про неї матеріально підтримував монастир, хоч і став католиком. У 1663 під ім’ям Гедеон тут перебував майбутній гетьман Юрій Хмельницький... Тут мешкав і отримав сан архімандрита отець Мельхисдедек Значко-Яворський (звичайне таке українське ім’я) – духовний наставник ватажків Коліївщини – І.Гонти та М.Залізняка.
Взагалі то той первісний монастир був дерев’яний і повністю згорів у 1736 році. Залишився тільки мурований Спасопреображенський собор (на першій фотці), побудований у 1684-1692 рр архітекторами І.Баптістом і М.Томашевським коштом гетьмана Мазепи (нажаль про „зраду” гетьмана згадують всі, кому не лінь, а от про значний внесок у розбудову православних церков в Україні якось замовчують, ось і путівник „Вся Україна” забув про „інвестора”). За іронією долі, зараз в цій перлині церковної архітектури знаходиться конфесія, що піддала гетьмана анафемі – московський патріархат.
У 1785 році звели дзвіницю, одну з найвищих в Російській імперії.
У 1889-1891 побудована Благовіщенська церква, над якою, як на мене, познущались сучасні власники, встановивши покриття, що більше нагадує обгортку від цукерок... Не сприймаю я ці дешеві цяцьки...
В 20-і роки XX століття почався занепад монастиря. У 1919 більшовики розстріляли 17 ченців обителі (привіт фанатам пам’ятників Леніну і одночасно „істінним православним”).
Після трагедії тимчасово служба була відновлена, але у 1922 році більшовики під орудою самого Петровського влаштували вилучення монастирських цінностей, зокрема срібної раки з мощами Константинопольського Патріарха Афанасія, а монастир закрили...
До 1993 року, коли монастир був повернутий церкві, він встиг декілька разів змінити призначення. Варто нагадати про „славнає савєцкає прошлає”: свого часу в ньому містилася колонія для дітей „ворогів народу”, військові склади і піонерський табір... Було повністю знищено безцінний різьблений Мгарський іконостас.
Зараз монастир відновлюється, поступово відтворюється славетний іконостас.
Під час нашого відвідання мені сподобалася спокійна атмосфера, аромати липи довкола, квіти, і велична будівля Спасопреображенського собору та дзвіниці поруч.
В монастирі можна придбати трав’яні чаї та лікувальні збори, традиція збирати які також відновилась.
Поруч з монастирем важко не помітити пам’ятник діянням вже згадуваного товариша Петровського – Курган скорботи з монументом у вигляді дзвона з хрестом в пам’ять про голодомор 1932-33 років.
Зауважу, що пам’ятник з’явився ще у 1990 році.
Нажаль цього співорганізатора голодомору та грабіжника церков країна продовжує вшановувати – його ім’я носить одне з міст мільйонників.
Після Мгарі ми попрямували до Полтави. Минулого разу ми були в Полтаві на початку квітня, тож зараз воно з’явилося перед нами значно цікавішим – зеленим і заквітчаним.
Дорогою містом побачили пожежну вежу з діючим годинником.
Ми відвідали краєзнавчий музей, що знаходиться в чудовій будівлі , про яку я писав минулого разу.
На фото – частина козацького човна – чайки.
В музеї обов’язково раджу відвідати кімнату скарбів – куди заводять невеликими групами у супроводі екскурсовода та охоронця. В колекції представлені єгипетські статуетки, скіфське золото, старовинні обладунки японських самураїв тощо...
Якщо в минулій розповіді про Полтаву, я лише згадав про Хрестовоздвиженський монастир, цього разу я зробив його фото.
Як відомо, апетит приходить під час їжі, цього дня ми вирішили навідатися також у славнозвісну Диканьку. Для музею Гоголя вже було пізно, тож ми обмежилися відвіданням Миколаївської церкви – усипальниці князів Кочубеїв.
Нажаль потрапити всередину, щоб подивитися на внутрішнє оздоблення, що добре збереглося, не вдалося, церква була закрита. Крім Миколаївської церкви ми ще подивилися на Троїцьку церкву, де за Гоголем, коваль Вакула малював страшний суд.
Знайти обидві церкви не важко – дорога до них позначена вказівниками.
Оскільки від Диканькі зовсім недалеко до Опішні, ми (гуляти так гуляти) поїхали і туди, в „столицю гончарного мистецтва”. Звісно, що о 6-й вечора музей був закритий, проте нам вказали де торгують гончарними виробами. Серед речей, що продаються, можна було побачити вироби китайських умільців, майстрів з міста Слов’янськ Донецької області, та все ж таки нам вдалося купити цікаву автентичну річ.
Опішня – була вже останнім пунктом призначення... Дорогою назад я розраховував пофотати Мгарський монастир у вечірньому світлі, та нажаль, жорстоко помилився у відстанях і часі (дорога „туди” здавалася значно коротшою), тож Мгар ми проїхали вже у темряві, а вдома були майже о 12-й ночі. Добре, що наступною була неділя :).
Отже першим пунктом призначення був чоловічий монастир у селі Мгар, що територіально розташоване поблизу м.Лубни Полтавської області. На відміну від попереднього разу , коли ми їхали у Полтаву жахливою дорогою через Кременчук, в цій поїздці ми відкрили для себе значно якісніший шлях з Черкас на Полтаву через Чорнобай-Оржицю-Мгар-Хорол. Дорога без ям, машин небагато, доїхали до Мгарі майже непомітно. Дорогою зробили зупиночку – помилуватися розмаїттю трав і квітів.
Потім був сам монастир – знайти його виявилося легко, по дорозі є вказівник.
Монастир має цікаву і досить давню історію. Створений у 1624 на кошти княгині Вишневецької, матері Яреми Вишневецького. Вона рано померла і перед смертю наказала неповнолітньому сину залишитись православним. Та наказу Ярема не виконав, але на згадку про неї матеріально підтримував монастир, хоч і став католиком. У 1663 під ім’ям Гедеон тут перебував майбутній гетьман Юрій Хмельницький... Тут мешкав і отримав сан архімандрита отець Мельхисдедек Значко-Яворський (звичайне таке українське ім’я) – духовний наставник ватажків Коліївщини – І.Гонти та М.Залізняка.
Взагалі то той первісний монастир був дерев’яний і повністю згорів у 1736 році. Залишився тільки мурований Спасопреображенський собор (на першій фотці), побудований у 1684-1692 рр архітекторами І.Баптістом і М.Томашевським коштом гетьмана Мазепи (нажаль про „зраду” гетьмана згадують всі, кому не лінь, а от про значний внесок у розбудову православних церков в Україні якось замовчують, ось і путівник „Вся Україна” забув про „інвестора”). За іронією долі, зараз в цій перлині церковної архітектури знаходиться конфесія, що піддала гетьмана анафемі – московський патріархат.
У 1785 році звели дзвіницю, одну з найвищих в Російській імперії.
У 1889-1891 побудована Благовіщенська церква, над якою, як на мене, познущались сучасні власники, встановивши покриття, що більше нагадує обгортку від цукерок... Не сприймаю я ці дешеві цяцьки...
В 20-і роки XX століття почався занепад монастиря. У 1919 більшовики розстріляли 17 ченців обителі (привіт фанатам пам’ятників Леніну і одночасно „істінним православним”).
Після трагедії тимчасово служба була відновлена, але у 1922 році більшовики під орудою самого Петровського влаштували вилучення монастирських цінностей, зокрема срібної раки з мощами Константинопольського Патріарха Афанасія, а монастир закрили...
До 1993 року, коли монастир був повернутий церкві, він встиг декілька разів змінити призначення. Варто нагадати про „славнає савєцкає прошлає”: свого часу в ньому містилася колонія для дітей „ворогів народу”, військові склади і піонерський табір... Було повністю знищено безцінний різьблений Мгарський іконостас.
Зараз монастир відновлюється, поступово відтворюється славетний іконостас.
Під час нашого відвідання мені сподобалася спокійна атмосфера, аромати липи довкола, квіти, і велична будівля Спасопреображенського собору та дзвіниці поруч.
В монастирі можна придбати трав’яні чаї та лікувальні збори, традиція збирати які також відновилась.
Поруч з монастирем важко не помітити пам’ятник діянням вже згадуваного товариша Петровського – Курган скорботи з монументом у вигляді дзвона з хрестом в пам’ять про голодомор 1932-33 років.
Зауважу, що пам’ятник з’явився ще у 1990 році.
Нажаль цього співорганізатора голодомору та грабіжника церков країна продовжує вшановувати – його ім’я носить одне з міст мільйонників.
Після Мгарі ми попрямували до Полтави. Минулого разу ми були в Полтаві на початку квітня, тож зараз воно з’явилося перед нами значно цікавішим – зеленим і заквітчаним.
Дорогою містом побачили пожежну вежу з діючим годинником.
Ми відвідали краєзнавчий музей, що знаходиться в чудовій будівлі , про яку я писав минулого разу.
На фото – частина козацького човна – чайки.
В музеї обов’язково раджу відвідати кімнату скарбів – куди заводять невеликими групами у супроводі екскурсовода та охоронця. В колекції представлені єгипетські статуетки, скіфське золото, старовинні обладунки японських самураїв тощо...
Якщо в минулій розповіді про Полтаву, я лише згадав про Хрестовоздвиженський монастир, цього разу я зробив його фото.
Як відомо, апетит приходить під час їжі, цього дня ми вирішили навідатися також у славнозвісну Диканьку. Для музею Гоголя вже було пізно, тож ми обмежилися відвіданням Миколаївської церкви – усипальниці князів Кочубеїв.
Нажаль потрапити всередину, щоб подивитися на внутрішнє оздоблення, що добре збереглося, не вдалося, церква була закрита. Крім Миколаївської церкви ми ще подивилися на Троїцьку церкву, де за Гоголем, коваль Вакула малював страшний суд.
Знайти обидві церкви не важко – дорога до них позначена вказівниками.
Оскільки від Диканькі зовсім недалеко до Опішні, ми (гуляти так гуляти) поїхали і туди, в „столицю гончарного мистецтва”. Звісно, що о 6-й вечора музей був закритий, проте нам вказали де торгують гончарними виробами. Серед речей, що продаються, можна було побачити вироби китайських умільців, майстрів з міста Слов’янськ Донецької області, та все ж таки нам вдалося купити цікаву автентичну річ.
Опішня – була вже останнім пунктом призначення... Дорогою назад я розраховував пофотати Мгарський монастир у вечірньому світлі, та нажаль, жорстоко помилився у відстанях і часі (дорога „туди” здавалася значно коротшою), тож Мгар ми проїхали вже у темряві, а вдома були майже о 12-й ночі. Добре, що наступною була неділя :).
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 7 Jul 2010 22:59 (UTC)no subject
Date: 8 Jul 2010 06:34 (UTC)no subject
Date: 3 Nov 2010 22:29 (UTC)точно
no subject
Date: 3 Nov 2010 22:41 (UTC)no subject
Date: 8 Jul 2010 06:43 (UTC)А Полтавський краєзнавчий музей я й досі памятаю :) Вразив.
no subject
Date: 9 Jul 2010 17:58 (UTC)no subject
Date: 8 Jul 2010 13:44 (UTC)наступного разу, я надіюсь, Хрестовоздвиженський монастир теж відвідаєте - там не менш цікаво, ніж у Мгарі :-)
no subject
Date: 9 Jul 2010 18:00 (UTC)no subject
Date: 8 Jul 2010 21:28 (UTC)це ви коли їздили?
Там у Хорольському напрямі є ще подивитися цікавого ;)
no subject
Date: 9 Jul 2010 18:05 (UTC)Цікаво, що там на Хорольщині?
Взагалі думав ще з*їздити в напрямку Козельщини, але пам*ятаю просто жахливі дороги в квітні...
no subject
Date: 10 Jul 2010 16:31 (UTC)А найцікавіше (може тому, що я там ще не був :) ) -туди під Сумську область - Гадяцький р-н.
У Козельщині були на початку квітня. Дорога погана до Кременчука - далі - норм
no subject
Date: 13 Jul 2010 06:39 (UTC)з весни планую цей маршрут, верніше це тільки частина запланованого маршруту. Але було цікаво побачити.
А це коли ми були в Мгаре то екскурсовод росповідала що там знімали епізод з фільму "Свадьба в Малиновке". Та в цьому монастиры побували майже всі гетьмани України.
no subject
Date: 29 Jul 2010 12:00 (UTC)no subject
Date: 3 Aug 2010 20:33 (UTC)no subject
Date: 3 Aug 2010 20:53 (UTC)no subject
Date: 3 Aug 2010 21:05 (UTC)no subject
Date: 29 Jul 2010 16:56 (UTC)no subject
Date: 3 Aug 2010 20:35 (UTC)no subject
Date: 8 Aug 2010 09:45 (UTC)no subject
Date: 11 Aug 2010 20:27 (UTC)...і такі відкриті дівчатаПро що це я? Так, так і тепле лагідне море ;)І нові подорожі, про чергову з яких я написав тут - Третя подорож Полтавщиною: Вергуни-Хомутець-Великі Сорочинці-Березоточа-Мгар
no subject
Date: 14 Apr 2011 21:58 (UTC)no subject
Date: 15 Apr 2011 06:55 (UTC)