zamkovyi | Мандрівка до Вінниці

У квітні минулого року нам пощастило побувати у Вінниці.
Що я знав про Вінницю до цієї поїздки? Ставка Гітлера, музей Пирогова, фонтан Порошенка.
Я ніколи до того не був (проїздом не рахую) у цьому обласному центрі, хоч область і межує з Черкаською. Якщо подивитися на карту, стає зрозуміло, чому я ігнорив сусідній обласний центр – 341 км або 4год 40 хв дороги не надихають. Порівняймо з відстанями до інших центрів сусідніх областей: до Києва – 195 км, до Кіровограда – 140 км, до Полтави – 267 км.
Так би і лишалася Вінниця для нас terra incognita, якби не пощастило з батьками поїхати до родичів у село Верхнячку, а звідти до Вінниці лише 147 км.

Отже, вранці 21 квітня стартували з Верхнячки в напрямку Вінниці.
На фото музей села Верхнячки – будівля 1902 року.

Більше про музей можна прочитати тут - http://khrystynivka.com/publ/kriz_chas_istoriji/1-1-0-1486
З погодою «пощастило» - небо глухо закладене безпросвітними хмарами, мрячка. Та обирати не доводилося.
Ось ми у Вінницькій області

Ліс вздовж дороги вкритий галявинами ось таких квітів (фото нижче), яких я не зустрічав на Черкащині.

За 25 км від Вінниці робимо зупинку у Вороновиці, де нас цікавить колишній маєток Грохольських, пізніше будинок родини Можайських, де зараз розташований музей Можайського.

В Черкасах є вулиця Можайського, але ми не особливо цікавилися, хто це такий. Я лише пам’ятав, що це НЕ революціонер. А він виявився непересічною людиною – моряком, інженером, художником, винахідником, льотчиком. Проект свого літака Можайський розробив саме у Вороновиці.

Потрапивши в музей, ви дізнаєтесь, в чому літак Можайського був досконалішим за літаки інших винахідників (в т.ч. братів Райт), і що ж все-таки завадило йому здобути світову славу винахідника літака.

В будівлі, окрім музею, розташована дитяча школа мистецтв, бібліотека для дітей. Грошей на ремонт звісно не вистачає, тож зовнішній вигляд колись розкішної будівлі зараз не надто вражає. Фасад ще нічого, а з протилежного боку...

Не знаю як у будні, а в суботу музей працює «за дзвінком». Ми зателефонували за вказаним номером телефону і вже за десять хвилин мали екскурсію музеєм.
Ліпнина в кімнатах музею, що залишилися ще з тих часів, підтримується в належному стані. Має класний вигляд!

Мені дуже подобаються маленькі музеї в маленьких містах, що мають неповторну атмосферу і більш дружні до відвідувачів.

Ось ми у Вінниці. Метою огляду є основна історична вулиця міста – вулиця Соборна і атракції поруч з нею. Машину залишаємо на паркувальному майданчику біля адмін.будівлі на початку огляду.
Споруда Преображенського собору дає зрозуміти, що Вінниччина – то вже більш західний регіон.

Це колишній домініканський костел, збудований, до речі, за ініціативи земського судді Грохольського (нагадаю у Вороновиці ми дивилися маєток Грохольських, був у них маєток також і у Вінниці).
Вінниця зустріла нас похмурою погодою, але протягом дня пройшов дощ, тож вечірні світлини вже сонячні.

В радянські часи в будівлі була органна зала.У 1990-му віруючі УПЦ МП на чолі з тодішнім вінницьким митрополитом Агафангелом самовільно захопили будівлю, а орган розламали і викинули на вулицю.

Разом з іншими спорудами будівля оточена мурами, і складає єдиний історико-архітектурний комплекс – «мури».
Обійшовши навколо, можна побачити ці самі мури:

Євроремонт мурів:

Ліворуч від Преображенського собору розташована будівля колишнього єзуїтського костелу (зараз там архів).

Колишні келії монастиря єзуїтів використовуються для Обласного краєзнавчого музею.

Праворуч від нього (рожева будівля на знімку нижче) – Художній музей, що працює з понеділка по п’ятницю (привіт туристам!)

В краєзнавчому музеї стандартний набір опудал тварин, мінералів, зброї часів ВВВ і т.ін. Розбавила враження ось ця діра посеред однієї з зал.

На початку 2011 року ЗМІ повідомили про провалля у вінницькому музеї, що утворилося під час ремонтних робіт. Провалля веде в підземелля. Оце я розумію - краєзнавчий музей – підлога провалюється в історію. :) Більше року минуло, а дірка в підлозі на місці.
Не сподобалося, що розрекламовану в інтернеті колекцію золота подивитися не вдалося: «попереднє замовлення, лише для групового відвідання». Аналогічну колекцію в Полтавському краєзнавчому музеї ми подивилися без «груп і попередніх замовлень».
В музейній справі Вінниці варто повернутися обличчям до туристів... До вже вказаного згадаю, що Вінниця - столиця військової авіації, і тут є відповідний музей. Не знаю, чи кращий він за київський, але доступ до нього на момент відвідання Вінниці був обмежений.
Подивилися краєзнавчий музей, попрямували далі.
Дорогою бачимо Костел Діви Марії (вул. Соборна, 12)

Частини органу, який викинули на вулицю Агафангел та його команда, були відремонтовані і знайшли собі прихисток у цій будівлі.
Зверніть увагу на пішоходів, що переходять вулицю. Тут Вінниця приємно вразила. Вулиця Соборна має дуже жвавий рух – 4 полоси для автотранспорту + 2 трамвайні колії, і майже немає світлофорів. Зате повно пішохідних переходів. Так ось усі пропускають пішоходів. І не так, що треба дочекатися натовпу, а навіть бачать одного пішохода і відразу зупиняються. Я фотографував з обох сторін вулиці, тож доводилося переходити туди сюди разів 8-10, і жодного разу не доводилося чекати! Бувають дива на світі! :)
Неподалік колишній будинок лікаря:

На вулиці переважає забудова початку ХХ століття:

Колишній готель Савой, архітектор Артинов (автор більше 30 нині існуючих будинків у Вінниці).

Ще фото Савою, де на задньому плані бачимо колишню водонапірну башту, що стала одним з архітектурних символів міста.

Прямуємо до башти.

Навколо сквер, пішохідна зона, кафешки, фонтан, монумент героям ВВВ.

Знайомі черкащанам «яйця» виявилися типовим проектом.

Пам’ятник Григорію Артинову, який що тільки не побудував у Вінниці! (Башту теж він)

Доволі затишне місце!

В башті розташований музей афганців. Було б логічно, щоб там можливо був ще й музей міста.

На одному з будинків побачили "полювання Діани"

Неподалік радянська агітація.

У Вінниці є пільговий контракт з Газпромом?

Потусувались трохи на площі біля башти, знову повертаємось на Соборну.
Бачимо величезну радянську красу.

«Міністерство водного транспорту?» - подумав я, побачивши якір на гербі. Ні, це мерія!
Площа перед будівлею має назву Майдан Незалежності.
Є на цьому майдані і своя «дівчина на кулі».

Я спочатку думав, що це пам’ятник туристці.
А ви як гадаєте?

Українській пісні!

Взагалі-то задумувався як пам’ятник учасникам помаранчевої революції - «дівчина на апельсині», що підприємець Ларін нібито пообіцяв поставити «у разі перемоги помаранчевих» на місці вінницьких мітингів проти фальсифікації виборів Президента у 2004-му. Ще в червні 2005-го повідомлялося, що буде напис «Разом нас багато, нас не подолати». Сам Ларін це прокоментував так «Це пам’ятник людям, що піднялись з колін та злетіли до правди. Це не постамент Ющенку, Тимошенко чи Литвину — це згадка про осінь-2004 року, яка, впевнений, не буде переосмислена…» А у вересні 2005, мабуть відчувши поворот в настроях, Ларін відкрив пам’ятник без «Разом нас багато» і взагалі як пам’ятник українській пісні.
Як на мене, саме з такою історією і поточною назвою скульптурна композиція увічнює пам’ять політичних флюгерів.
Праворуч від мерії будинок 1911 р. (архітектор – Артинов), в якому на початку XX століття розташовувалася міська дума (вул. Соборна, 69).

17 травня 1920 року тут виступив з промовою голова відродженої польської держави Юзеф Пілсудський, який прибув на запрошення уряду Української Народної Республіки. Про це свідчить барельєф подарований містом-побратимом Кельце.

А от пам’ятних знаків Симону Петлюрі, який і запросив Пілсудського у тогочасну столицю УНР - Вінницю, я, на жаль, у Вінниці не побачив.
Вінницька облрада розташована у радянській будівлі 30-х років, яка на відміну від будівлі мерії непогано вписується в навколишню архітектуру.

Навпроти – бібліотека ім. Тімірязєва, (так, так архітектор – Артинов).

Дизайном схожа на будівлю мед коледжу в Черкасах. Всередині не був, але читав, що внутрішнім устроєм була побудована за зразком однієї з відомих американських бібліотек.
Неподалік – будівля театру ім. Садовського, збудована 1910 року на пожертви місцевих комерсантів лише за 11 місяців.
Те, що бачимо на фото, це перебудова після пожежі у військовий час.

В 20-х роках тут працювала трупа Гната Юри, що згодом стала основою колективу театру ім. Франка у Києві.
Цікаво, що під час німецької окупації театр не припиняв свою роботу. На його сцені ставилася українська і світова класика: «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Фонтан Бахчисараю», «Катерина», «Циганка Аза», «Маруся Богуславка», «Хмара», «Назар Стодоля» «Євгеній Онегін», «Дон Кіхот», «Кармен», «Ріголетто», «Дай серцю волю». При театрі працювала балетна студія. Ставилися великі концерти.
У Вінниці і Черкасах більшість симпатичних будівель належать до початку ХХ ст. Цей час став мабуть найбільш продуктивним для архітектури напевно через розквіт капіталізму у цей період.
Від бібліотеки ім. Тимирязєва довелося трохи пробігти під зливою до книгарні «Є». Так, так у Вінниці є Книгарня «Є» (вул.Соборна, 89), що дуже приємно. Черкаси такої приємності позбавлені, тож поповнюємо свій книжковий арсенал під час поїздок до Києва в "Книгарні Є" на Золотих воротах.
До книгарні пробігали повз будівлю колишнього реального училища, де навчався вінничанин Михайло Коцюбинський.

Зазначу, що в місті є музей Михайла Коцюбинського, який було б непогано відвідати в наступній поїздці до Вінниці.
На зворотньому шляху від "Книгарні Є" на прохання Тараса, покатали його (вперше в житті) на трамваї. :) Крім трамваїв і чемних водіїв, Вінниця ще відрізняється від Черкас якісними дорогами. Звісно пересічний вінничанин після цієї зими може бути невдоволеним своїми дорогами, але щоб зрозуміти своє щастя, їм треба проїхатися хоча б центральними вулицями Черкас.
Від будівлі мерії трохи відійшли від вул. Соборної до вул. Пушкіна, 38, де розташовий дуже цікавий колишній будинок капітана Четкова.

Колишній власник будинку - капітан Четков працював вчителем гімнастики у Реальному училищі, був замкненою та непримітною людиною. А от будинок став повною протилежністю власнику.
Інформація про архітектора контроверсійна – чи то був Артинов, чи київський архітектор і за сумісництвом власник будинку Булгакова у Києві – В.Листовичний.
Балкони для курців :)))

Насправді виходи на балкони були замуровані в радянські часи.

Перебравшись на протилежний берег Південного Бугу, ми роздивилися дерев’яну Миколаївську церкву 1746 року, що являє собою чудовий зразок мистецтва подільських майстрів дерев'яного зодчества в стилі пізнього українського бароко.
Миколаївська церква у Вінниці

Дзвінниця (на фото нижче) була побудована трохи пізніше за церкву.

Церква раніше теж була під гонтом, як і дзвінниця. Але бляха, якою вона вкрита зараз, теж має непоганий вигляд.
Звідти пара хвилин до набережної Рошен, чию продукцію після відомих подій з обгорткою ми не купуємо.

З фонтаном не пощастило. Після зими його довелося ремонтувати, тож запуск затримався і вперше того року відбувся лише наступного дня.
Тестовий запуск:

Вечоріло, тож ми мали вирушити у Верхнячку. Дорогою назад побачили підсвічений костел у Немирові.

Ця мандрівка нам дуже сподобалась. Враження від Вінниччини були настільки яскраві, що це навіть вплинуло на наше рішення відмовитися від більш тривалої поїздки "кудись на захід" того року.
Сподіваюсь, цього року ми знову відвідаємо Вінницю і розширимо свої уявлення про інші цікаві місця Вінниччини.
Після поїздки до Вінниці, Кіровоград залишиється останнім сусіднім обласним центром, в якому ми ще не були. Було б непогано виправити це вже цього року.
P.S. адреси та координати згаданих у тексті атракцій можна скачати звідси