zamkovyi | Подорож Тернопіллям і поруч: завершення.

Це продовження розповіді про подорож Тернопіллям і поруч.
Перші 3 дні за наступними посиланнями:
Подорож на Тернопілля і поруч. День перший.
Подорож на Тернопілля і поруч. День другий.
Подорож на Тернопілля і поруч. День третій: Чортків-Товсте-Нирків-Хрещатик-Чернівці.

На дворі все тепліше, незабаром почнуться нові цікаві подорожі. Отже треба швидше закінчувати зі старими, щоб не загубилися під новими враженнями і фотками.
У цьому записі я хочу завершити розповідь про нашу минулорічну весняну подорож Тернопіллям (і не тільки). Цим записом я змінюю традицію, за якою кожному дню цієї подорожі був присвячений окремий запис. Сьогодні я розповім про 3 останні дні нашої шестиденної подорожі, що тривала протягом 25.04 - 30.04.2011.
Населенні пункти, які були відвідані протягом 3-х днів, і які будуть згадані в цьому записі: Снятин, Коломия, Кривче, Скала-Подільска, Кам'янець-Подільський, Субіч, Хотин, Сутківці, Меджибіж.
Це варто побачити - переконайтесь самі!

В минулому записі про ту подорож я зупинився на Чернівцях... В класних, неповторних, незабутніх Чернівцях, після яких були побоювання, що повторення настільки сильних вражень буде неможливим. В усілякому разі під час цієї подорожі.
Тому ми вирішили продовжити подорож найбільш відомими і яскравами місцями, враження від яких обіцяли бути також сильними з огляду на популярність цих місць.
Отже попрямували на Івано-Франківщину, в легендарну Коломию - місто єдиного в світі музею писанкарства і... місто дисидентів... Так, так, за інформацією Українського тижня в місті найбільша щільність людей, переслідуваних рад.владою, причому не тільки в Україні, але й в колишньому СРСР.
Дорога до Коломиї пролягає через Снятин - пограничне місто Івано-Франківської області. Тут не можна не помітити 50 метрову будівлю ратуші - одну з найвищих в Україні. "В гарну погоди з її оглядового майданчика відкривається велична панорама Прикарпаття." (Путівник "Вся Україна" А.Івченко) Останнього твердження ми не перевіряли, оскільки погода була не надто гарна для краєвидів через туман, а годинник на вежі наче нагадував, що треба поспішати :)
Ратуша в Снятині

В Коломиї ми залишили машину неподалік музею і трохи пройшлися центральною частиною міста.
Багато цікавих будиночків, як цей:
Коломия, стара забудова

Як і в Чернівцях, дисонанс в історичному центрі створює конструктивістська будівля.
Коломия, радянський спадок

І ось ми біля мети:
Коломия, музей писанки

Що тут скажеш - це треба бачити! Дуже сподобалась екскурсія, що додала знань про мистецтво писанкарства. Сподобалися гарні писанки по досить доступній ціні (35 грн). Вже встигли всі роздарувати.
Буде привід приїхати туди ще, придбати нові писанки, краще роздивитися місто. Якщо подивитися карту,

можна побачити, що заради Коломиї нам довелося зробити гак в Івано-Франківську область.
Коломиєю в маршруті ми завдячуємо Олені, яка туди дуже хотіла. Сподівюся, що ми матимемо нагоду роздивитися й інші цікаві місця Івано-Франківщини в якісь з наступних подорожей.
Наступна зупинка була на замовлення Тараса. Чесно кажучи, архітектура, архітектура і ще раз архітектура, і так цілий день, і вже третій день поспіль, поступово втомлює. Саме тому намагалися розбавляти творіння людського генія природними цікавинками. Кришталева печера в Кривчому подарувала нам вперше в житті досвід відвідання печер. Тоді я й подумати не міг, що за декілька місяців нам випаде нагода розвинути досвід в іншій печері з не менш красивою назвою - Мармурова, та то вже інша історія.
Телефони з інета не відповідали, тож їхали в Кривче навмання. Пощастило з групою вчителів, які якраз чекали на екскурсію. В іншому разі ми могли б залишитися ні з чим, бо вже вечоріло.
Біля входу в Кришталеву печеру

Разом з екскурсоводом був її малий син десь Тарасового віку. Він виявився товариським хлопцем. Ми фактично мали персонального екскурсовода, який вів нас попереду групи :).
Навіть в печері знаходили друзів

Печера електрофікована, досить довга... Іноді зустрічаються вузькі місця, в яких можна отримати "подаруночок" від господаря печери - ґулю.
Жертвам клаустрофобії туди краще не посуватися

Ми з Тарасом отримали :).
Маршрут склав близько 2-х км, десь півтори години часу. Протягом маршруту розповідають байки про різних істот, що застигли в камені, як про цього бика.

Мікроклімат печери має антибактеріальні властивості. Крім того там постійна температура близько 10 градусів. В печері можна побачити прикрашену новорічну ялинку, що не осипається вже другий рік поспіль.
З живих істот, окрім учасників нашої екскурсії, бачили лише кажанів...
Звісно в печері нічого чіпати не можна, але на виході можна придбати сувенірну продукцію з каменю.
Після прогулянки підземеллям ми попрямували до кінцевого пункту цього дня - Кам'янця-Подільського.
Дорогою до Кривчого і далі бачили багато церков з металевим оздобленням:
Церкви металістів :)

Дорога на Кам'янець проходить через Скалу-Подільську.
Проїжджаючи повз місцевий парк - колишню садибу Голуховських (зараз там начебто міститься лікарня), вирішили зупинитися і трохи там погуляти.
На жаль, будівлі зараз знаходяться в поганому стані:
Скала-Подільська, садиба Голуховських

Пройшовши трохи вглиб парку, довелося розвернутися, бо парк виявивився місцем зібрання підлітків, а це не завжди безпечно.
На виїзді з містечка побачили такий чудернацький новобуд - мабуть майбутній готель:

Трохи далі від нього напівзатоплений кар'єр.

Дорога до Кам'янця пройшла непомітно. Під вечір ми опинилися в місті, про яке багато чули, яке багато разів бачили на фото, але в якому ще ніколи не були. Заселилися в перший готель, в якому виявилися вільні номери (готель Ксенія). В готелі нам запропонували величезний номер з гігантським основним ліжком (я таких ще не бачив). На жаль меншого номеру не виявилося, тож довелося платити 300 грн за добу - небачено високу ціну в цій подорожі. До речі номер запропонували лише
на 2 дні, оскільки після цього всі номери були заброньовані під "Битву націй" - шоу реконструторів, що мало початися за 2 дні в сусідньому Хотині. Ми теж мали плани його відвідати, та про це далі.
Після заселення в номер відразу спитали, як дістатися до фортеці. На це дівчина з рісепшену, посміхаючись, повідомила, що це зовсім неподалік - можна дійти пішки.
Так і вийшло - фортеця, що підсвічувалася вогнями, виявилася зовсім поруч... Перейшовши мостом на інший бік, ми мали нагоду побачити фортецю в усій красі.
Кам'янець-Подільській: фортеця вночі

Нічний Кам'янець, підсвічений вогнями ліхтарів та ілюмінацією, став достойним завершенням цього багатого на яскраві враження дня.
Наступного ранку ми мали можливість докладніше роздивитися місто. Деякі будівлі дещо втратили, позбавившись нічної романтичної загадковості.
Дзвіниця монастиря домініканців вночі і вдень

Інтер'єр дзвіниці монастиря домініканців Будівля міської ратуші

Інтер'єр дзвінниці виявився не надто багатим. Вочевидь в радянські часи монастир використовували не за призначенням. Сподіваюсь, реставрація не затягнеться.
Але взагалі ранковий огляд міста ми розпочали з фортеці. Щоб її роздивитися, довелося відійти подалі, а саме на те саме місце, звідки я її фотографував вночі.

В фортеці не виявилося вільних екскурсоводів, тож нам запропонували приєднатися до дитячої групи. Може то й на краще, бо інформація була адаптована під вік Тараса, йому було цікавіше. Хоча і мені сумувати теж не доводилося.
Після екскурсії мали нагоду постріляти з лука

і з гармат :)

Ще постріляли з арбалету і відчеканили монетку.

Місто переплетіння культур, в якому поруч храми різних конфесій та архітектурних стилів.
Церква святого Георгія

Вище згадувався Домініканський монастир, неподалік від якого знаходиться Тринітарський костел.
Кам'янець-Подільський: Тринітарський костел

Найбільш наочним свідченням переплетіння культур є костел святого Петра і Павла з мінаретом.

Під час панування турків (1672-1699) костел було перетворено на мечеть, і був добудований мінарет. Коли турки за мирною угодою залишили місто, однією з умов виходу було збереження мінарету. Його зберегли, але нагорі поставили статую божої матері.
В костелі на наше щастя нас "перестріла" жінка екскурсовод. Розповідала багато, розповідала цікаво, і не зубрьожку, як автомат, а якось від душі. Розмір винагороди за екскурсію вона віддала на наш розгляд. Казала, що гроші підуть на реставрацію. Заплатили 50 грн. Екскурсовод дякувала так, наче сума була в декілька разів більшою. За ці ж гроші днем пізніше в Меджибожі ми слухали пісну і нецікаву екскурсію.
Всередині костелу багато цікавого. Мені сподобалося мармурова скульптура дівчини, в якій майстерно відтворені навіть дрібні деталі.

В місті є багато чого подивитися. Приємно також, що міська влада турбується про туристичну привабливість міста - та ж підсвітка, поступова реставрація будинків. Навіть торгові ряди сувенірного ринку можна зробити привабливими:
Тильний вигляд торгових рядів

Але, на жаль те, завдяки чому більшість туристів вперше відвідує Кам'янець - фортецю - доглядають недостатньо. Протягом екскурсії фортецею звернув увагу на багато місць з позначками "небезпечно для життя". Пізніше чув, що одна з веж обвалилася.
Сподіваюсь, місцева влада зрозуміє свої помилки, бо без фортеці Кам'янець перетворився б на зовсім інше місто, з іншим потоком туристів.
Погулявши пів дня по Кам'янцю, ми вирішили змінити досягнення людського генія, які вже об'єктивно викликали не таке захоплення, як на початку подорожі, на красу, створену матінкою природою.
В 30 км від Кам'янця поблизу села Субіч на березі Дністра, що є частиною національного природного парку "Подільські товтри", ми знайшли те, за чим вже скучили - неймовірну красу природи.
Подільські товтри - це вапнякові пагорби висотою до 400 м над рівнем моря, що утворилися на місці бар'єрного рифу, що існував тут 15 млн років тому.
Скам'янілі рештки стародавніх істот можна побачити під час спуску стежкою до печерного монастиря.
Від цього Тарас був у захваті

Спускалися від каплички. Дорогу підказали місцеві мешканці. Перед спуском встигли зацінити краєвиди.
Дністер біля Субіча

На знімку нижче для відчуття розміров раджу віднайти очима корову :)
Взагалі їх тут 2

До печер монастиря можна дійти вузькою стежкою.
В деякі моменти я не хотів дивитися вбік, так було лячно

Часто з одного боку лише крок і немає чому зупинити від падіння з 50-70 метрової висоти в Дністер. Адреналін гарантований.
Ось ми нарешті на місці: перед нами 3 печери маленького скельного монастиря заснованого орієнтовно у XVI ст. Хоч в печерах ми нікого не зустріли, але вочевидь зараз він також використовується:
Печерний монастир в Субічі

Піднявшись на гору, ми мали надзвичайно велике задоволення помилуватися вечірніми краєвидами Дністра...
Краєвиди Дністра біля Субіча

Цей неспішний плин потужної ріки поміж мальовничих берегів, спокій і тиша навкруги буквально заворожують, і хочеться дивитися ще й ще.

Зупинитись змусила лише темрява.
Наступного дня (6-го дня подорожі) ми поїхали в Хотин на "Битву націй" та й загалом подивитися фортецю, яку бачили до цього лише на фотографіях.
Але сфотографувати фортецю не вдалося... Фортеця виявилася оточеню колючим дротом і сек'юріті. Щоб обійти навколо, треба було придбавати квитки на "Битву націй".
Дійство нагадувало якусь клубну дискотеку з обручами на руках відвідувачів для входу, охоронцями, діджеєм, який заводив натовп. Причому робив він це російською.
Наче не у Західній Україні знаходишся! Як розповіли місцеві мешканці замок в Хотині викупили якісь харків'яни, які там зараз і "дєлают бізнес".
Якось ця їхня "діскатєка" мене не надихнула, нехай "дєлают" без нас. Хотин ми якось подивимось, але без "Бітви наций".
Шкода лише, що витратили час замість того, щоб більше роздивитися Кам'янець... Але оскільки за графіком ми мали їхати цього дня додому, то попрямували в наступний пункт призначення, що був по дорозі - Меджибіж.
Дорогою встигли заскочити подивитися на Покровську церкву-фортецю в Сутківцях. Не побачили б цього дива, якби не вказівник на дорозі.
Церква-фортеця в Сутківцях

Цікавий факт: ймовірно свого часу цю церкву відвідував легендарний граф Каліостро, що гостював у господарвів замку (зруйнований) поруч.
Меджибіж - місто поміж двома річками (річки Бужок та Південний Буг з'єднуються у місті) привабив нас своїм замком:
Замок у Меджибожі

Стан в нього значно гірший за Кам'янецький, але поступово реставрація ведеться.
Вже відреставрована церква:
Церква в замку Меджибожа

А от палац на території замку ще чекає на відновлення:

Зараз це руїни, а колись в ньому перебував російський цар Олександр II, і протягом декількох років проводила літній відпочинок сестра Миколи ІІ, княжна Ольга Романова, що опікувалася військовим гарнізоном, розташованим у фортеці.
Прочитати невелику, але цікаву статтю про замок, можна тут
Як я казав вище, екскурсія мене не надто вразила: екскурсовод надала небагато нової інформації - все те, що можна прочитати і в інтернеті.
В межах фортеці раджу відвідати історичний музей. Там є деякі експонати, знайдені на розкопках на території замку.
Ще нам сподобався музей Голодомору. Він несподівано для мене виявився музеєм високого рівня.
Музей Голодомору в Меджибожі

Колона-каплиця XVII ст побудована на могилі турецького воєноначальника зараз знаходиться на приватному подвір'ї.
Меджибіж: турецька колона XVII ст.

Гніздо лелек нагадувало про рідний дім, до якого вже треба було повертатися.

Подорож Тернопіллям і поруч була надзвичайно цікавою і насиченою різноманітними атракціями.
Рекомендую відвідати ті місця особисто, оскільки жодна розповідь не подарує тих емоцій, які можна відчути лише особисто.

P.S. Якщо пропустили попередні записи з цієї подорожі, можна знайти їх за посиланнями нижче:
Подорож на Тернопілля і поруч. День перший.
Подорож на Тернопілля і поруч. День другий.
Подорож на Тернопілля і поруч. День третій: Чортків-Товсте-Нирків-Хрещатик-Чернівці.