zamkovyi | Подорож на Тернопілля і поруч. День третій: Чортків-Товсте-Нирків-Хрещатик-Чернівці.

З минулого року залишилися хвости: зокрема, почав, та не закінчив опис нашої подорожі на Тернопілля і поруч, що відбулася протягом 25-30 квітня.
Оскільки я вже й сам підзабув весь маршрут, в нагоді стане карта подорожі з першого запису.
В попередніх 2-х записах я розповідав про перший і другий день подорожі окремо. Коли я приступав до написання цього тексту, була велика спокуса в одному записі зібрати до купи чотири дні, що залишилися, і поставити крапку, так, як я зробив в останньому записі про Крим.
Але передивившись обсяг фото, зрозумів, що Тернопілля - то не Крим з морем і дитсадком :).
Тому сьогодні розповім про 3-й день подорожі, який ми почали і закінчили в містах на "Ч". :)
Попередній запис закінчився прогулянкою вечірнім Чортковом. Тож машина часу повертає нас у ранок наступного дня – 27 квітня, в той же Чортків.
І дивимося ми на чудовий костел Святого Станіслава.
Чортків - костел св. Станіслава

Коли вперше побачив його фото, одразу захотів в Чортків. Ось так ми в ньому і опинилися. Унікальна архітектура - не віриться, що це не в Польщі, Чехії, а в маленькому українському Чорткові.
Архітектором споруди був Ян Ка́роль Зубжи́цький-Сас, автор багатьох цікавих релігійних споруд, одну з яких ми ще побачимо далі.
Ще більшого колориту додає колишня ратуша з торговими рядами (особливо якби прибрати рекламу).

Цей ракурс сподобався кіношникам. Тут знімалися фрагменти художніх фільмів "Діти підземелля", "Квартет Ґварнері", "Вершники", "Вишневі ночі" (інфа звідси).
Вечір попереднього дня приніс нам хибну думку, що мешканців у Чорткові небагато. Більшість магазинів і навіть піцерія мережі Челентано, були закриті вже десь о 6-й вечора.
Вранці ті ж самі вулиці вирували життям. Натовпи народу, нескінченний потік машин. Таке відчуття, що все життя зосереджено в центрі містечка.
Скільки я не чекав, фото костьолу без машин в кадрі зробити було нереально.
Пройшовши трохи далі, звертаємо увагу на яскраво пофарбовану будівлю.

Мою увагу вона привернула саме кольором, але окрім цього це є будинок з однією стіною. Здається подібні є в Одесі та ін. містах.
Поруч розташована православна церква св. Покрови (Київського патріархату). Будівля самої церкви – 1905 року, дзвіниця – 1996 року, хоча ремонт їх зробив однаково сучасними :)

Зайшли всередину – ніхто не чіплявся до Олени за джинси. Спокійно пофотографував, щоправда спалахом не зловживав. На щастя, світла вистачило.

Територія навколо церкви прикрашена квітами, фонтанами, є купальні, і загалом приємна атмосфера.

Церква патріотів:

Далі пройшлися в напрямку руїн замку, огляд яких проігнорували, оскільки замків і в кращому стані в цій подорожі вистачало. «Український тиждень» радить піднятися на Вигнанську гору (пагорб), біля підніжжя якої розташовані руїни замку. Звідти можна роздивитися панораму міста. Хто буде в Чорткові, залізьте, будь-ласка, на той пагорб і сфотайте те, що ми не побачили.
До речі, в 1672—1683 роках Чортків перебував під владою Туреччини, а замок слугував резиденцією турецького субпаші Чортківської нахії Подільського пашалику. Отакої… :)
Досить близько (GPS 49°1'29.66''N, 25°47'35.07''E) знаходиться дерев’яна церква Вознесіння початку XVIII століття. На жаль, я не зорієнтувався, де вона розташована, і ми її не побачили. А шкода – архітектура унікальна, масивна суцільно дерев’яна споруда мені нагадує чимось підводний човен (фото не моє!)

Потягнув фото в

andy_babubudu звідси
Пошуки дерев’яної Успенської церкви XVII століття також були невдалими і змусили завершити огляд Чорткова. Навігатор постійно пропонував повернути з головної вулиці наліво, але при кожні спробі впиралися в «цеглину», при цьому назустріч їхав потік машин. Маневрувати, кружляти в цьому потоці за умови підйому вгору і препоганої бруківки з провалами задоволення було мало. Шкода, що ми так і не побачили Успенську церкву, тим більше що, як я зрозумів пізніше, ввечері попереднього дня ми пішки проходили зовсім поруч з нею.
Загальний висновок – Чортків обов’язковий для відвідання.

Від Чорктова рукою подати до Товстого. Цей населений пункт зацікавив нас церквою святого Архистратига Михаїла, побудованої за проектом Я. Зубжицького-Саса - того ж архітектора, що спроектував костел Святого Станіслава в Чорткові. (Товсте – батьківщина цього талановитого архітектора.)
Погодьтесь , незвична архітектура:
Товсте, церква Архистратига Михаїла

Після Товстого ми попрямували в напрямку села Нирків, де розташований Джуринський водоспад – найбільший (16 м) рівнинний водоспад України. Щоправда став він таким завдяки людському втручанню.
Поїхали ми за підказками навігатора практично з самого Товстого вправо. Спочатку був асфальт, згодом – грунтівка, яка мене засмутила. Від повернення назад зупиняли смішні цифри – декілька кілометрів, що залишалися до мети. Поступово грунтівка перетворилася на дорогу для тракторів/вантажівок поміж полями. Доводилося обережно їхати, щоб не посадити машину на живіт в глибоку колію. Навколо – нікого. Лише інколи зустрічали здивованих трактористів.
Це був гарний урок: перш ніж їхати кудись, треба подивитися шлях по карті. Сліпа довіра навігатору призводить до неприємних сюрпризів. Доїхати можна було значно швидше і комфортніше, звернувши південніше від Товстого на трасу Р24.
Та немає худа без добра. Коли ми доїхали до урочища Червоного, виявилося що досвід керування автівкою поміж ям та колій знадобиться, щоб спуститися на дно урочища, де розташовані ось ці чудові башти
залишки палацу біля с.Нирків

і трошки далі – водоспад. Не буду переказувати легенди про Червоногруд – колишнє містечко, що тут існувало. Скажу лише, що земля там дійсно червоного кольору.

Поки ми спускалися серпантином, Олена з Тарасом милувалися краєвидами, а я задавався питанням: чи варто сюди їхати НЕ на жигулях або джипі? Декілька разів захист двигуна загрозливо скрипів об каміння. Взагалі як ті люди в палаці могли тут жити? От, уявіть собі: треба в магазин по хліб. Це ж заморочишся кожного разу туди і назад. Вочевидь колишні власники були люди непрактичні.
Зелена травичка, стрімкі потоки водоспаду, і людей – майже немає (хоча читав, що місце популярне).

Дуже приємно було побути наодинці з природою. Чесно кажучи, вже втомилися від перегляду культурної спадщини, захотілося чогось природного. Тим більше Тарас вже почав хникати, що хоче в ліс, де тварини. Певним чином перебування в урочищі – то був обіцяний «ліс».

Та цього дня ми не обмежилися природними дивами Червоногруда. Далі нас чекав чудовий краєвид Заліщиків, що відкривається з правого берега Дністра з боку села Хрещатик. Про Дністровські меандри я вперше почув від

haidamac. Нарешті вдалося побачити на власні очі, що то за звір – меандр :). (фото нижче - клікабельне)

Після Хрещатика ми попрямували до іншої визначної місцини – в Коломию. Але дорога Т2621 виявилася непридатною для нашої автівки. Погравши на власних нервах хвилин з 10, ми розвернулися назад і попрямували в Чернівці.
Взагалі-то коли планувалася ця поїздка, відвідання Чернівців у планах не було. Я думав залишити їх на якійсь наступний раз і подивитися окремо. Сказати, що я дуже туди хотів потрапити – не скажу. Так, я бачив на фото резиденцію митрополитів, яка тоді ще не одержала статусу пам’ятки Юнеско. Але крім неї довідники нічого особливого не пропонували. Наприклад, довідник «Західна Україна» авторства Сергія Удовика, дав Чернівцям лише 2 зірки з 3-х можливих і то лише за резиденцію Митрополитів. Крім неї згадуються релігійні та культурні споруди. І хоча в тому ж довіднику є фраза «одне з найбільш затишних і мальовничих міст країни», я її пропустив повз очі/вуха як рекламу.
Отже перед відвіданням Чернівців в мене сформувався наступний образ міста: резиденція Митрополитів + декілька церков +декілька будинків (будинок корабель, будинок полковника).
Фактично їхали лише щоб подивитися резиденцію митрополитів. А от залишали місто з думкою, що Чернівці – найкрасивіше місто в Україні.
Коли ми потрапили в Чернівці - який там "будинок полковника"! :) Там в історичній частині міста що не будинок – то витвір мистецтва.
Та спочатку попрямували до резиденції, чи то пак університету. Дорогою проїжджали повз залізничний вокзал – цікава будівля. Але як тільки зупинилися навпроти нього, щоб краще роздивитися і зробити пару кадрів, довелося тікати від паркувальника.
В центрі міста доволі багато бруківки. Якщо будете купувати б/в автівку, не купуйте в Чернівцях. Оскільки австрійці давно не займалися дорогами, пересічна чернівецька автівка щодня проходить серйозне випробування на предмет трясіння.
Чортківська бруківка змусила мене достроково залишити місто, не додивившись все, що планували. Чернівецька бруківка не краща, але ми ж тільки приїхали! :) Тому доводилося миритися і радіти, що в Чернівцях ми лише проїздом :)
От ми біля університету.
Чернівці, резиденція митрополитів

Цього разу навігатор нас не підвів – він повів нас якимись другорядними вуличками, на одній з яких ми спокійно припаркувалися. Якби їхали правильними центральними вулицями з парковкою виникли б проблеми.
Я чув, що на територію університету вхід туристам не безкоштовний. Але я вільно пройшов повз КПП. Мій одяг і фоторюкзак були сприйняті за студентські. Приємно, коли в 31 тебе сприймають за студента :). А от Олена з Тарасом, що йшли за мною позаду, були затримані. Мабуть 6-річні студенти тут рідкість.
Довелося і мені повертатися, і чекати на екскурсовода… Незабаром прийшла жіночка, яка порахувавши, що нас лише 3-є, вирішила нас засмутити тим, що вартість буде трохи завеликою. «От якби хтось приєднався!» Ми погодилися заплатити («нічого надрукуємо собі ще»). Як уже приперлися в Чернівці заради резиденції Митрополитів, то куди вже подінешся!
Взагалі тітоньки в віці, які молодяться, викликають в мене підозру. Я не чекаю від них нічого доброго. Ні, бувають, такі що наче в віці, але так поводяться скромно, що не відчуваєш тиску їхнього вікового авторитету. Ці мені подобаються. А от наша екскурсовод була такою собі «прикольною» бойкою студенткою, тільки віком за 40. Тому коли до нас приєдналися ще екскурсанти, я не здивувався, що здачу ніхто не дав.
Найбільше екскурсоводу подобалося розповідати приколи про різних екскурсантів, для яких вона проводила екскурсії раніше. Це реально її фішка. Ще вона розповіла розлогу історію (що мала для мене сумнівну цінність) про конкурс скульптур, які зараз стоять в холі.
Найбільше мені сподобався її прикол, коли завівши нас в церкву, вона раптом кудись зникла. Розчинилася в повітрі. Не було хвилин 10. Ми вже обдивилися всю церкву, я обійшов будівлю навколо, почав вже думати про побіг, коли вона знайшлася :(. Виявилося, вона в якомусь кабінеті в церкві реєструвала бажаючих похрестити дитину. Отака на всі руки майстер.
Звісно, поміж анекдотами не обійшлося і без короткої історії самого комплексу будівель. На жаль інформації було надано недостатньо, тому раджу перед відвіданням проштудіювати інет.
За підсумками екскурсії в мене склалося враження, що резиденцію митрополитів побудували румуни. Але власне вивчення питання привело мене до висновку, що то були таки українці на чолі з митрополитом Євгеном Гакманом, що поміж усього іншого заснував 1869 року першу українську організацію на Буковині «Руська Бесіда». Хоча такого сплетіння культур і націй, як в Чернівцях, треба ще пошукати.

Трохи інтер'єрів:

В університетському парку цвіла магнолія, та й взагалі все навколо було таким зеленим. А за три дні до того ми виїжджали з Черкас за абсолютно голих дерев.

За що я дійсно вдячний екскурсоводу, то це за пораду, де можна недорого і смачно поїсти. Насправді погане харчування може зіпсувати гарну подорож. Ми якось мали негативний досвід невдалого харчування в першу поїздку в Західну Україну, коли довелося робити термінову евакуацію.
Тому, без жартів, їжа важлива. При тому є у нас справжній гурман і поціновувач якісної їжі – Тарас. Якщо щось йому не сподобається, починаючи із запаху, – буде голодним, але жодної ложки не з’їсть. Догодити Тарасу справді важко.
Так от в кафе «Суничка» (вул Універитетська, 42) Тарасу догодили.
Чернівці, кафе "Суничка"

Страви мали домашній смак, втрьох ми наїлися досхочу, і коштувало все 85 грн.
Так співпало, що наступні дні ми обідали в Коломиї, Кам’янці і Меджибожі, і кожного разу рахунок виходив практично на 85 грн (+/- 1-2 гривні), але такої смачної їжі, як в Чернівцях, не було.
Після перекусу ми пішли вивчати місто. Залишили машину біля Кафедрального собору святої Параскеви (вул. Заньковецької, 24, GPS 48°17'44.52''N, 25°56'8.88''E), збудованого також за сприяння митрополита Євгена Гакмана. До речі, це був перший кам’яний православний храм в Чернівцях. А я спочатку подумав, що то перебудований костел – по двох баштах, характерних для костелів.

Сучасна забудова в центрі теж цікава:

Будинок-корабель (вул. Головна, 25; GPS 48°17'42''N, 25°56'12.48''E):

Поруч будівля костелу Воздвиження Святого Хреста

Нижче пара приколів, яких у місті вистачає.
Начебто родина Арсенія:

Тут можна побачити класну людину (там дзеркало)

Правда чи ні, але гарно сказано (якщо прочитаєте без окулярів, із зором все гаразд :))) - це мій прикол):

Чернівецькій облраді (вул Грушевського, 1) позаздрить мабуть будь-який обл центр:

Єврейській дім (початок XX століття, Театральна площа, 5) межує з недолугою ~~радянською~~ румунською забудовою:

Так, так, це насправді пам’ятка архітектури епохи конструктивізму – колишній Румунський народний дім, збудований у 1938 році за проектом Іона Нанеску. 2 роки, лише 2 роки не дочекалися румуни! А так, напевно, зараз там був би приклад радянського конструктивізму. :)))

Буковинському державному мед університету пощастило з розкішною будівлею (Театральна площа, 2, колишня будівля торгово-промислової палати; збудована на початку XX століття)

Центральна площа з домінантною будівлею ратуші теж мені сподобалась:

Успенський собор (вул Руська, 28; GPS 48°17'27.6''N, 25°56'27.24''E) - перший в Чернівцях кам’яний греко-католицький храм. За можливості варто оглянути розкішний різблений іконостас (нам побачити не вдалося)

Трохи далі (вул Руська, 35) можна побачити так звану «П’яну церкву» або Миколаївський собор.

До речі, коли запитали місцеву жительку про «п’яну церкву», реакція була негативна. Церква була побудована за часів румунського впливу на Буковинську митрополію (30-ті роки XX ст), тому дизайн бань скопійований з румунського аналогу.

Неподалік (вул. Українська 30, GPS 48°17'20.04''N, 25°56'21.12''E) - колишня вірменська церква. Зараз - органна зала. Ми навіть трохи послухали концерт стоячи в коридорі :)

Комунальна згадка про австрійське правління:

От у нас місто теж на "Че", але як шкода, що Австрійська імперія тут не керувала!!!

Загалом мені сподобалося, що більшість будинків в центрі яскраво пофарбовані. Мабуть причепурили до 600-річчя міста. Але часто вистачало лише на фасад :)

Ось, наприклад, такий вигляд має світова спадщина UNESCO з тильного боку:

Вечір нагадував нам про необхідність поспішати. Тож останньою атракцією стала Турецька площа (GPS 48°17'41.1''N, 25°56'23.21''E)

Там Тарасу сподобався великий велосипед:

А ще сподобалося бігати-гратися з надзвичайно комунікабельним хлопчиком.

Протягом подорожі Тарас сумував за природою і спілкуванням з дітьми. Тут він награвся, аж поки зовсім не стемніло, і ми мали їхати шукати готель.
Готель "Цецино" (GPS 48°17'53.82''N, 25°51'4.43''E), точніше котеджне містечко - був найкращим по ціні/якості готелем протягом цієї подорожі (230 грн на 3-х з класними матрацами, гарячою водою, супутниковим ТБ, приємними дерев'яними меблями). Ми так натомилися, ~~в спробі оббігти всі Чернівці за пів дня~~ гуляючи Чернівцями, що я навіть не спромігся зробити фото нічних Чернівців, що мерехтіли тисячами вогнів десь внизу (готельний комплекс на горі).
Тому викладаю фото ранку наступного дня.

Чернівці - місто з цікавою історією, класною архітектурою і творчими людьми. Перше знайомство з містом виявилося надзвичайно приємним. Я хочу туди ще і всім, хто там не був, раджу поїхати.
Далі буде...

P.S. для самостійної подорожі стане в нагоді тур портал Чернівців - http://www.trip.cv.ua/
P.P.S. це опис нашого третього дня подорожі Тернопіллям і поруч. Якщо пропустили - перший день подорожі (Почаїв, Збараж) - тиць, другий день (Збараж, Микулинці, Теребовля, Зарваниця, Бучач, Чортків) - тиць
Disclaimer: Більшість GPS координат, що згадуються в цьому звіті, взяті з сайту http://www.doroga.ua/ і особисто перевірені.