![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
zamkovyiМинулої суботи побували в Каневі.
Поїхали відвідати Тарасову гору, подивитися, що змінилося з нашої останньої поїздки 2 роки тому, в тому числі вперше відвідати музей Шевченка, в який нам ще не доводилося потрапити через тривалу реставрацію.
Яким ми побачили Канів, а також деякі фото попередніх поїздок в репорті.
Приємно, що поїхати разом з нами згодилися мої батьки. Мені хотілося б брати їх частіше їз собою, щоб вони могли бачити те, що ми бачимо. Але на жаль, вони зазвичай відмовляються кудись їхати, оскільки здоров'я не те. Та цього разу ми поїхали разом.
Історія особисто мого знайомства з Каневом досить коротка: вперше я побував на Тарасовій горі (а саме з нею в мене асоціюється це місто) 3 роки тому. Пам'ятаю ту поїздку - першу нашу заміську поїздку з часу придбання автівки. Яким довгим тоді мені здався шлях до Канева!
Цього разу дорога не здалася довгою, навпаки, ми доїхали до мети досить швидко - трохи більше ніж за годину. Дорога на Канів проходить через село Мошни, де цікаво подивитися на Спасопреображенську церкву (1830-1840 рр)
та дерев'яний будинок лікаря.
Обидві будівлі мають стосунок до відомих особистостей. Перша побудована на замовлення графа М.С. Воронцова, тому зважаючи на Воронцовський палац в Алупці, стає зрозумілим незвичний дизайн цієї церкви. Друга будівля побудована за проектом архітектора Городецького - автора багатьох відомих споруд, в т.ч. "Будинку з химерами" в Києві.
У Каневі розпочали огляд з пам'ятника бронепотягу №56, чий екіпаж прославився під час оборони мосту через Дніпро в 1941 році.
В радянські часи по мотивах тих подій була знята кінострічка "Фортеця на колесах".
Роки 2,5 тому колір бронепотяга був більш кошерний.
Звідти поїхали в центральну частину міста. Там є свій аналог пагорба слави з Батьківщиною-Матір'ю, до якого веде симпатична алея з ялинок.
Поруч розташовані могили актора-режисера Ленського та усім відомого А.Гайдара. Пам'ятаю, в дитинстві захоплювався його революційно-пригодницькими творами "Школа", "Р.В.С.", і звісно ж "Тимур і його команда".
Дивно було побачити могилу цьому радянському символу саме тут, у Каневі. Зацікавився, чому? Гайдар загинув, перебуваючи в партизанському загоні в жовтні 1941 року. Офіційна історія загибелі: помітив засідку німців і вигукнув "Товарищи, здесь немцы", щоб попередити товаришів. Черга німецького кулемета перервала життя легендарного письменника. Щоправда є і інша версія, нібито загинув від кулі якогось поліцая. Оця непевність наштовхує на думку, що насправді смерть не була такою героїчною, як її описує 1 варіант. Крім того, виникає питання чому могила в Каневі, адже він був сюди перепохований в 1947 році, а загинув в Канівському р-ні. Чому могила не в Москві?
Але найцікавішим відкриттям для мене стало те, що цей наймолодший командир полку в громадянську війну проявив себе неабияким садистом. За надмірну жорстокість (це в умовах громадянської війни!) його врешті-решт вигнали з армії і компартії і запроторили в психлікарню. В 1941 на фронт він не повинен був йти, оскільки вважався хворим. Але він домігся того, щоб стати військовим кореспондентом, і разом з радянськими військами потрапив в оточення, приєднався до партизанського загону, де і загинув.
Розпочинав свої подвиги юний Аркадій Голіков в боротьбі з армією УНР... Пам'ятник товаришу Гайдару-Голікову стоїть на землі, священній для українців, проти яких він затято боровся. Ось такий жарт долі.
Роздивившись пам'ятні знаки актору (це я про Ленського, про якого теж непогано було б почитати, але якось іншим разом) і письменнику, звернули свої погляди на Успенський собор, дата заснування якого аж 1144 рік.
На жаль в XVII столітті храм, разом з оборонцями Канева став жертвою нападу турків. Тому мабуть від старовинного храму залишився лише фундамент. Відбудований в 1805 році.
По виході із храму нас буквально за руку впіймала працівниця сусіднього музею народно-декоративного мистецтва, що розташований в будівлі колишнього василіанського училища (1781 рік).
В музеї можна побачити картини, одяг, предмети вжитку, вироби зі скла, кераміку та інше.
В супроводі екскурсовода було цікаво оглянути музей. А наприкінці ми ще й придбали картину черкаської художниці.
З одного музею попрямували до іншого - музею Шевченка. Дорогою зупинилися на галявині кам'яних скульптур. 3 роки тому теж тут зупинялися.
Піднімаємося сходами на Чернечу гору. Біля пам'ятника досить людно.
Про відреставрований музей чули погане - що вбухали грошей в дорогий ремонт, а експонатів мало. Ми переконалися, що так і є. Але експонатів мало мабуть тому, що експозиція представлена в сучасному форматі (як в Мистецькому Арсеналі або Пінчук арт центрі). Мені сподобалися великі репродукції картин, можна нормально роздивитися.
Сподобалась графіка Шевченка, чесно кажучи я дле себе відкрив, що він був не тільки талановитим поетом (в силу обставин в шкільному віці вивчати творчість Шевченка не довелося). Оформленя музею мені сподобалося, як і інформацйна підтримка. По кутках стоять монітори, на яких можна подивитися роботи Шевченка, почитати історію їхнього створення, як і загалом ознайомитися з життям і творчістю поета
Мені сподобалось - інформативно і зручно. Особисто моя думка, що музей гарний, відповідає сучасному формату.
Що не сподобалося - це туалет, який довелося довго шукати в підвальних нетрях музею.
Перед від'їздом подивилися на річковий причал, відбудований коштом "Нашої ряби".
Непогано вийшло, але сумно, що він законсервований. Чекає на туристів Євро 2012? А потім? Та й чи доживе неушкодженим до того часу?
На моє здивування біля пристані побачили теплохід (?) Каштан-2. Сподіваюсь, що пасажирське судноплавство по Дніпру все ж таки буде існувати.
Поїхали відвідати Тарасову гору, подивитися, що змінилося з нашої останньої поїздки 2 роки тому, в тому числі вперше відвідати музей Шевченка, в який нам ще не доводилося потрапити через тривалу реставрацію.
Яким ми побачили Канів, а також деякі фото попередніх поїздок в репорті.
Приємно, що поїхати разом з нами згодилися мої батьки. Мені хотілося б брати їх частіше їз собою, щоб вони могли бачити те, що ми бачимо. Але на жаль, вони зазвичай відмовляються кудись їхати, оскільки здоров'я не те. Та цього разу ми поїхали разом.
Історія особисто мого знайомства з Каневом досить коротка: вперше я побував на Тарасовій горі (а саме з нею в мене асоціюється це місто) 3 роки тому. Пам'ятаю ту поїздку - першу нашу заміську поїздку з часу придбання автівки. Яким довгим тоді мені здався шлях до Канева!
Цього разу дорога не здалася довгою, навпаки, ми доїхали до мети досить швидко - трохи більше ніж за годину. Дорога на Канів проходить через село Мошни, де цікаво подивитися на Спасопреображенську церкву (1830-1840 рр)
та дерев'яний будинок лікаря.
Обидві будівлі мають стосунок до відомих особистостей. Перша побудована на замовлення графа М.С. Воронцова, тому зважаючи на Воронцовський палац в Алупці, стає зрозумілим незвичний дизайн цієї церкви. Друга будівля побудована за проектом архітектора Городецького - автора багатьох відомих споруд, в т.ч. "Будинку з химерами" в Києві.
У Каневі розпочали огляд з пам'ятника бронепотягу №56, чий екіпаж прославився під час оборони мосту через Дніпро в 1941 році.
В радянські часи по мотивах тих подій була знята кінострічка "Фортеця на колесах".
Роки 2,5 тому колір бронепотяга був більш кошерний.
Звідти поїхали в центральну частину міста. Там є свій аналог пагорба слави з Батьківщиною-Матір'ю, до якого веде симпатична алея з ялинок.
Поруч розташовані могили актора-режисера Ленського та усім відомого А.Гайдара. Пам'ятаю, в дитинстві захоплювався його революційно-пригодницькими творами "Школа", "Р.В.С.", і звісно ж "Тимур і його команда".
Дивно було побачити могилу цьому радянському символу саме тут, у Каневі. Зацікавився, чому? Гайдар загинув, перебуваючи в партизанському загоні в жовтні 1941 року. Офіційна історія загибелі: помітив засідку німців і вигукнув "Товарищи, здесь немцы", щоб попередити товаришів. Черга німецького кулемета перервала життя легендарного письменника. Щоправда є і інша версія, нібито загинув від кулі якогось поліцая. Оця непевність наштовхує на думку, що насправді смерть не була такою героїчною, як її описує 1 варіант. Крім того, виникає питання чому могила в Каневі, адже він був сюди перепохований в 1947 році, а загинув в Канівському р-ні. Чому могила не в Москві?
Але найцікавішим відкриттям для мене стало те, що цей наймолодший командир полку в громадянську війну проявив себе неабияким садистом. За надмірну жорстокість (це в умовах громадянської війни!) його врешті-решт вигнали з армії і компартії і запроторили в психлікарню. В 1941 на фронт він не повинен був йти, оскільки вважався хворим. Але він домігся того, щоб стати військовим кореспондентом, і разом з радянськими військами потрапив в оточення, приєднався до партизанського загону, де і загинув.
Розпочинав свої подвиги юний Аркадій Голіков в боротьбі з армією УНР... Пам'ятник товаришу Гайдару-Голікову стоїть на землі, священній для українців, проти яких він затято боровся. Ось такий жарт долі.
Роздивившись пам'ятні знаки актору (це я про Ленського, про якого теж непогано було б почитати, але якось іншим разом) і письменнику, звернули свої погляди на Успенський собор, дата заснування якого аж 1144 рік.
На жаль в XVII столітті храм, разом з оборонцями Канева став жертвою нападу турків. Тому мабуть від старовинного храму залишився лише фундамент. Відбудований в 1805 році.
По виході із храму нас буквально за руку впіймала працівниця сусіднього музею народно-декоративного мистецтва, що розташований в будівлі колишнього василіанського училища (1781 рік).
В музеї можна побачити картини, одяг, предмети вжитку, вироби зі скла, кераміку та інше.
В супроводі екскурсовода було цікаво оглянути музей. А наприкінці ми ще й придбали картину черкаської художниці.
З одного музею попрямували до іншого - музею Шевченка. Дорогою зупинилися на галявині кам'яних скульптур. 3 роки тому теж тут зупинялися.
Піднімаємося сходами на Чернечу гору. Біля пам'ятника досить людно.
Про відреставрований музей чули погане - що вбухали грошей в дорогий ремонт, а експонатів мало. Ми переконалися, що так і є. Але експонатів мало мабуть тому, що експозиція представлена в сучасному форматі (як в Мистецькому Арсеналі або Пінчук арт центрі). Мені сподобалися великі репродукції картин, можна нормально роздивитися.
Сподобалась графіка Шевченка, чесно кажучи я дле себе відкрив, що він був не тільки талановитим поетом (в силу обставин в шкільному віці вивчати творчість Шевченка не довелося). Оформленя музею мені сподобалося, як і інформацйна підтримка. По кутках стоять монітори, на яких можна подивитися роботи Шевченка, почитати історію їхнього створення, як і загалом ознайомитися з життям і творчістю поета
Мені сподобалось - інформативно і зручно. Особисто моя думка, що музей гарний, відповідає сучасному формату.
Що не сподобалося - це туалет, який довелося довго шукати в підвальних нетрях музею.
Перед від'їздом подивилися на річковий причал, відбудований коштом "Нашої ряби".
Непогано вийшло, але сумно, що він законсервований. Чекає на туристів Євро 2012? А потім? Та й чи доживе неушкодженим до того часу?
На моє здивування біля пристані побачили теплохід (?) Каштан-2. Сподіваюсь, що пасажирське судноплавство по Дніпру все ж таки буде існувати.
