Поїздка на каньйони Гранітно-степового побужжя.

[zamkovyi]

14 травня ми здійснили мабуть найцікавішу одноденну поїздку. Користуючись навколонаркоманською лексикою, ця поїздка вставила мене так, що я тепер не уявляю, куди можна поїхати (на день), щоб одержати більші враження. Джерелом такого захоплення стали каньйони Гранітно-степового побужжя.



Коротка довідка з Вікіпедії: Гранітно-степове Побужжя - природний комплекс, одна з найдавніших ділянок суші Євразії, яка не поринала в морські глибини протягом 60 мільйонів років.До складу комплексу входять: екосистема річки Південний Буг та її прибережої зони в межах між містами Первомайськ (на півночі), та Южноукраїнськ (на півдні) та екосистеми притоків Південного Буга: Мертвовода (Актовський каньйон), Арбузинки, тощо; села Мигія, Грушівка. Від себе додам, що місцевість має унікальні скелясті краєвиди.
Вперше ми з Оленою мали нагоду побачити скелясті береги Гранітно-степового Побужжя в серпні 2003-го року. Побачили, вразилися, а потім за 6 років відвідали знову... Спочатку Мигію, а потім Гард в районі Южноукраїнська.
Досліджуючи питання, що, де і як, дізнався, що найглибші каньйони знаходятся біля с.Актове. Ми мали поїхати туди ще у травні минулого року, але... Але завадила раптова спека, що поглинула Україну в середині травня і не відпускала до кінця літа. Не хотілося перетворювати поїздку на екстрім, оскільки +30 в звичайних умовах легко преретворяться на +35 серед скель та каміння.
Тож відклали на цілий рік. І нарешті здійснилося.
В поїздці компанію нам (Я, Олена і Тарас) склали Таня (ЖЖ не має) і mandrivnic, за що їм велика подяка, оскільки якби ми подивилися всю цю красу самі, мене мабуть порвало б від почуттів, яких немає ще з ким розділити :)
Пост mandrivnic був оперативнішим за мій, почитати можна тут

Отже, виїхали о 6-й ранку. Попрямували в напрямку Южноукраїнська. Їхати трохи більше 300 км, по часу близько 4 годин. За годину до запланованого приїзду на місце настрій в мене був не дуже - небо, яке спочатку було більш-менш, вкрилося сірими хмарами і почав накрапати дощик. Чим ближче ми були до мети, тим гірша була погода. Цього я не очікував з огляду на непогані прогнози погоди... Чотири години шляху, ну не повертатися же назад! З'явилися докори сумління, що потягнув людей в таку халепу. В думках почав готувати спіч на тему, що будь-яка поїздка це певним чином авантюра, отже всяке буває. Що робити, не їхати ж до скель у дощ? Вирішив попрямувати спочатку в Южноукраїнськ (по асфальту в дощ якось краще, ніж по скелях стрибати) - показати те, що ми вже бачили минулої поїздки.
Южноукраїнськ - цікаве місто, одне з наймолодших в Україні, місто-супутник Южноукраїнської АЕС... Окрім неї для поціновувачів індастріалу є ще один об'єкт - Ташлицька ГАЕС. А поціновувачам природи напевно сподобаються місцеві краєвиди, адже місто стоїть на скелястому березі Південного Бугу.
Спочатку ми поїхали до музею досить сучасної військової техніки (я так розумію, що то меморіал перемоги), що розташований на березі Бугу. Тут сталося справжнє диво: вітер буквально розірвав сірі хмари і з'явилося сонечко на тлі синього (не сірого від спеки, а саме насиченого, наче вмитого дощем синього кольору) неба!
Техніка в Южноукраїнську знатна. Наше обленерго теж має одну одиницю - типу снігоприбиральна машина ;) - ось таку (позичив у dniprovych):

Насправді це засіб впливу на рейдерів, які перманентно навідуються на збори акціонерів, та ніяк не можуть потрапити через знов таки перманентне перенесення цього цікавого заходу.
В Южноукраїнську, як я вже казав цілий парк "музейної техніки", оскільки спонсор - АЕС, має більше грошей ніж обленерго. Звісно, цей антирейдерський арсенал прикривається під виглядом музею. Є там і військовий літак, і гелікоптер, і ось такі експонати:

Тих, хто намагатиметься форсувати Південний Буг, зустріне ракета

Архітектурою місто трохи нагадує наш південно-західний р-н:

Хоча ліхтарики на рівні витягнутої ноги навряд чи вижили би в ПЗР.
Пам'ятник Чорнобилю:

Читав, що частина співробітників ЧАЕС перейшла працювати на ЮУАЕС.
Звідти попрямували подивитися на краєвиди навколо острова Гард - легендарного острова, який слугував опорним пунктом запорізьких козаків Буго-гардової паланки.

Орієнтир для споглядання краєвидів - профілакторій Іскра, GPS N47°48'13.0" E031°10'57.3" . Пройдете від воріт територією профілакторія до будівлі на фото і обійдете її зліва - потрапите до викладеної каменем стежки, яка і виведе до чудових краєвидів урочища Гард.

Профілакторій - не прохідний двір, тому раджу чемно привітатися з охоронцем на КПП :).
На початку 2000-х урочище Гард було відомим місцем сплаву рафтингістів, зараз же пороги підтоплені через підняття рівня води після побудови Ташликської ГАЕС. До речі в Гугл Земля можна подивитися, яким був острів до затоплення і після, завдяки наявності фото 2002 року.

Через відсутність порогів місце втратило увагу туристів, в чому є невеликий та все ж позитив. Зараз можна годинами дивитися на пустельний острів, милуватися повільною течією Південного Бугу, мріяти чи медитувати за цілковитої відсутності людей (в 2003-му острів більше нагадував мурашник). Дивне відчуття, коли обернешся в інший бік і миттєво поглядом потрапиш у цивілізацію.
Панорамка Южноукраїнська з цікавими хмаринками - як їх гарно порвав вітер :)

Камінчики утворюють природний постамент:

Цікаві квіти з будинками Южноукраїнська на ЗП:

З Южноукраїнська ми поїхали до Актового через Трикрати. Відмічу красивий місцевий бузок біля подвір'їв: листя небагато - все вкрито квітами, клас!

Від Трикрат починається погана бруківка. Повільно їхати можна, але не надто приємно. Чому машина не може літати? Добре, що ця ділянка не надто довга.
Наближаючись до Актового справа (GPS N47°42'25.8" E031°26'18.0") побачили стенди про Гранітно-степове Побужжя, і купи каміння за ними. З'їхавши з дороги до каміння (за порадою місцевого мешканця, "бо жартівників вистачає"), ми розпитали в нього, що де дивитися і вирішили зупинитися перекусити і потім подивитися каньйон р.Арбузинка, до якого, як виявилося, і приїхали.
Каміння там великого розміру, ось це схоже на змію:

Вітер продовжував малювати візерунки із хмар:
 
Спускаючись до низу каньйону бачимо такі чудові камені:

Аж не віриться, що ці камені склала до купи природа:

А ось ці камінчики якійсь велетень скинув униз до самої річки...

Для оцінки розмірів:

Помили ніжки і підйом нагору, попереду ще Актівський каньйон і (сподівалися) Петропавлівський.

Зробив ще декілька кадрів нагорі:




Потім ми проїхали через місток до села Актового і, не звертаючи з асфальтної дороги, доїхали до початку грунтівки, де і залишили машину, оскільки скелі каньйону були вже поруч.
Початок Актівського каньйону:

Спустився до річки, сфотав Олену і Тараса на скелях, на жаль проти сонця:

А от звідти, де вони стоять, відкривається вже чудовий краєвид:

Можна роздивитися залишену ступню, а правіше розбите серце.

Якби це було на Тернопіллі, вже б побудували Лавру, на місці, де ступала Богородиця :)))
Приємно просто посидіти, милуючись красою навколо:

Ось мабуть найглибше (не міряв, кажуть 50-60 м) місце Актівського каньйону, внизу р.Мертвовод (GPS: N47°42'44.2" E031°27'56.2")

Ще краєвиди з цього місця:
 <
Наче хтось навмисно виклав це каміння:

Здається, що Актівський каньйон має невичерпний потенціал різних ракурсів:

Панорама з 12 кадрів:

Взагалі, 12 кадрів панорами з 1 кадром у висоту - то вже забагато, то я так, погрався :)
Налюбувавшись Актівським каньйоном, ми, залишивши машину на краю села біля МТС (чи чогось схожого), GPS координати - N47°42'20.9" E031°28'49.2", вирушили в напрямку Петропавлівки, щоб подивитися на менший за розміром, але теж цікавий формами Петропавлівський каньйон, що знаходиться між Актовим і Петропавлівкою, але ближче до останньої.
Я чомусь вирішив, що тут вже важко заблукати, якщо будемо йти вздовж русла ріки, тому вимкнув навігатор. І дарма, оскільки МТС охороняли собаки, ми вирішили від гріха подалі обійти МТС, зробивши гак. В підсумку опинилися біля якоїсь іншої водойми, і добре, що починаючи втомлюватися, Сусанін я все ж включив GPS і зрозумів, що в Петропавлівку ми таким чином не потрапимо. Довелося трохи повертатися. Нарешті ми опинилися на березі Мертвовода, мабуть на початку каньйону. Оскільки йдучи вздовж берега річки ми вперлися в ярок, густо порослий непролазними хащами, крім того часу до запланованого від'їзду залишалося небагато, а сонце світило на наш берег (тобто пейзажі протилежного були в затінку), ми вирішили повертатися.
Перед цим трохи посиділи, милуючись красою навколишньої природи, слухаючи співи пташок і вдихаючи аромати квітучих рослин.

Ідучи до машини вперше побачили змій, якими я так лякав Таню. Це були маленькі світло коричневі полози(?), зі світлими животиками. Налякані, вони швидко втікали. Дорогою назад зупинилися неподалік від місця, де спускалися до Арбузинського каньйону - біля великого скупчення каміння, яке місцеві називають пупом Землі. Там перекусили і охопили поглядом навколишні краєвиди:

Забравшись з mandrivnic на найвищу точку, помахали Олені "з пупа Землі":

До побачення, каньйони, сподіваємось на нову зустріч! Неповторне поєднання степової природи, свіжого повітря з духмяними ароматами, лагідного сонечка та вражаючих скелястих краєвидів залишили мені надзвичайні позитивні враження.

Comments

[zamkovyi.livejournal.com]

Дякую!