![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
zamkovyi Це друга частина розповіді про нашу подорож, що відбулася на початку квітня, перша частина тут
Нарешті я дійшов до Полтави. На вулиці вже передлітня майжеспека, а ми там ще в пальтах, хоча пройшло трошки більше місяця від часу нашої поїздки...
Це було справді наше перше знайомство з Полтавою. Путівники розповідали, що в місті досить багато цікавинок, навіть засновником міста був такий собі Мансур-Кіят, син легендарного Мамая. А тут з'явилась гарна нагода відвідати місто по дорозі на Харківщину.
В Полтаві ми побували двічі – по дорозі в Первомайський і назад. 270 км від Черкас до Полтави виявилися геть іншими від 200 км від Черкас до Києва, дорога зайняла десь 4 години, причому на моє превелике здивування не з вини Черкаської області (100 км/год без особливих ям), а якраз через Полтавщину... Неприємності почалися відразу на межі Черкаської і Полтавської області, з’явилося стійке відчуття, що „щось я не туди попав”.
Дорогою проїхали через Кременчук – теж не шанує міська влада водіїв, а от у самій Полтаві дороги виявилися напрочуд гарними (після обласних шляхів жахів), але чомусь забагато односторонніми... Ну нащо в центрі стільки односторонніх шматочків? В Черкасах з односторонніми вулицями якось простіше...
Односторонні вулиці ще дали про себе знати, коли наш Garmin не впорався з керуванням і на зближенні двох вулиць обрав не ту, що треба, а потім розгубився і взагалі завів на односторонню, але не з того боку... Не встигли ми на неї потрапити (причому зачухана якась вуличка вздовж залізниці, з поганим покриттям і зрідка зустрічними машинами), як тут як тут Пасат Б5 з доблесними стражами дорожнього порядку... Пореготавши з помилки Гарміна, вони нас відпустили, чемно пояснивши, де треба повернути... Які приємні люди, ще б безкоштовно …
Декілька слів про навігатор. З ним набагато спокійніше – знаєш, що не загубишся, і не будеш питати, що то за місто і де мої тапки... Він нас гарно розкручував на усіляких розв’язках, проявивши слабкість пару разів на односторонніх вулицях і одного разу, це взагалі дивно, намагався змусити дертися машиною на гору без дороги (мабуть вирішив так скоротити)...
І ще один косячок, який я не зрозумів, читавши інструкцію. У навігаторі є можливість ставити проміжні точки, то я понаставляв все, що нас цікавило (і воно поставилося) але яке було моє здивування, коли після першої атракції нас розкрутило розв’язкою і ми побачили перехрещену Полтаву... Це була дорога до Первомайського, і ми вирішили вже не повертатися, а приїхати в гості трохи раніше. Як виявилося ставити проміжних точок можна багато, але маршрут прокладається тільки через одну... Тобто після неї треба знову ставити і так далі – а такого „жиру”, щоб він ще напружив електронні мізкі та склав оптимальний маршрут містом по різних атракціях – то цього немає.
Однак прилад виявився корисним своєю недосконалістю, оскільки дороги на Харківщині не далекі за якістю від Полтавщини, а крім того там (у Харківській області) рано вечоріє, десь на годину раніше! Так що коли після 18-ї стало темнішати, ми вже були неподалік від Первомайського, і доїхали по світлу.
В Полтаві ж того дня ми встигли побачити музей Полтавської битви...
Зовні будівля музею не дуже така і солідна...
А всередині гарно – багато цікавих історичних експонатів. Не дарма ж музей єдиний в Україні входить до міжнародної організації військово-історичних музеїв під егідою ЮНЕСКО. Але як і в будь-якому музеї краще дивитися з екскурсоводом (ми приєдналися до іншої екскурсії за 3 гривні з кожного).
Поруч з музеєм братська могила російських воїнів,
пам’ятник якомусь відважному козаку,
і Сампсонівська церква , бабка сторожиха в якій не дала фотати всередині, „тому що не можна”. Хоча та церква начебто до музею відноситься...
У центрі міста, неподалік від Круглої площі, ми подивилися на будиночок – колишній Дворянський банк, що приглянувся місцевим СБУшникам. Вони додумалися пофарбували дах нестерпно зеленим кольором, тож довелося трохи підшопити їхньої творчості порив:
Далі направилися до Круглої площі , що знаходиться неподалік...
Площа відома перш за все пам’ятником – колоною на честь перемоги у Полтавській битві. Оточена площа будівлями у нудному класичному стилі, досить невибагливо прикрашеними, загалом не надто цікавими... Можливо критикую площу від занадто великих очікувань, роздмуханих довідниковою інформацією. Мабуть, якби не читаючи дифірамбів, а випадково натрапив – сказав би, що досить цікава. Влітку, гадаю, вона має більш привабливий вигляд.
Далі ми поїхали шукати Успенський кафедральний собор (фото на початку посту), який був відбудований у 2005-му після знищення, але комусь не сподобався оригінал, тому його зробили трохи не таким, яким був... Ну та ще Софію Київську перебудували не так, як була з початку, так що заради краси і гармонії, а надто сучасних смаків – можна! ;) (жартую)
Це як пиво Стела Артуа…Певен, що скількись сотень років тому воно було геть іншим, але реклама розказує про багатовікову історію, традиції і т.п. Так і тут, ну і що, що новий і не такий як був, зате має легенду :).
Та я відволікся, поїхали ми на Іванову гору, що є осередком багатьох атракцій одночасно і безумовно must see... Але адреси ”Іванова гора” нема, тож шукали за адресою музею Котляревського, який там поруч. В місті їх виявилося 2, то спочатку заїхали трохи не туди (до літературно-художнього ім. Котляревського) – зате потрималися за хвіст лева, „що виконує бажання”,
насправді пам’ятник коменданту Келіну (цікавий такий дядько був із хвостом) і сфотали мабуть сучасну церкву „Віри, Надії, Любові” .
Потім ми поїхали до другого музею (музей - усадьба Котляревського), цього разу до того, що треба. На Івановій горі не тільки він (був вже закритий), але й Полтавський краєзнавчий музей, розташований в розкішному будинку в стилі українського модерну
(аналогічно не встигли, буде куди зайти наступного разу), оригінальний пам’ятник Кобзарю в стилі конструктивізму ,
вже згадуваний „відновлений” собор, величезна миска з галушками,
чудова панорама на нечудові багатоповерхівки місто, гарний вид на Хрестовоздвиженський монастир, (щоправда голі гілки дерев заповнили собою значну частину кадру, а мені сумно від тієї сірості, тож почекаю більш привабливої картинки із зеленим листям), та вид на згадувану церкву „Віри, Надії, Любові”...
Мабуть ще є, що подивитися, та залишимо це на наступну подорож Полтавщиною.
Дякую за увагу!
P.S. Прошу пробачення у мешканців Полтави за окремі не надто чемні оцінки місцевих атракцій, та то є суб’єктивний погляд без претензій на єдиноправильність, зате від душі :).
Нарешті я дійшов до Полтави. На вулиці вже передлітня майжеспека, а ми там ще в пальтах, хоча пройшло трошки більше місяця від часу нашої поїздки...
Це було справді наше перше знайомство з Полтавою. Путівники розповідали, що в місті досить багато цікавинок, навіть засновником міста був такий собі Мансур-Кіят, син легендарного Мамая. А тут з'явилась гарна нагода відвідати місто по дорозі на Харківщину.
В Полтаві ми побували двічі – по дорозі в Первомайський і назад. 270 км від Черкас до Полтави виявилися геть іншими від 200 км від Черкас до Києва, дорога зайняла десь 4 години, причому на моє превелике здивування не з вини Черкаської області (100 км/год без особливих ям), а якраз через Полтавщину... Неприємності почалися відразу на межі Черкаської і Полтавської області, з’явилося стійке відчуття, що „щось я не туди попав”.
Дорогою проїхали через Кременчук – теж не шанує міська влада водіїв, а от у самій Полтаві дороги виявилися напрочуд гарними (після обласних
Односторонні вулиці ще дали про себе знати, коли наш Garmin не впорався з керуванням і на зближенні двох вулиць обрав не ту, що треба, а потім розгубився і взагалі завів на односторонню, але не з того боку... Не встигли ми на неї потрапити (причому зачухана якась вуличка вздовж залізниці, з поганим покриттям і зрідка зустрічними машинами), як тут як тут Пасат Б5 з доблесними стражами дорожнього порядку... Пореготавши з помилки Гарміна, вони нас відпустили, чемно пояснивши, де треба повернути... Які приємні люди,
Декілька слів про навігатор. З ним набагато спокійніше – знаєш, що не загубишся, і не будеш питати, що то за місто і де мої тапки... Він нас гарно розкручував на усіляких розв’язках, проявивши слабкість пару разів на односторонніх вулицях і одного разу, це взагалі дивно, намагався змусити дертися машиною на гору без дороги (мабуть вирішив так скоротити)...
І ще один косячок, який я не зрозумів, читавши інструкцію. У навігаторі є можливість ставити проміжні точки, то я понаставляв все, що нас цікавило (і воно поставилося) але яке було моє здивування, коли після першої атракції нас розкрутило розв’язкою і ми побачили перехрещену Полтаву... Це була дорога до Первомайського, і ми вирішили вже не повертатися, а приїхати в гості трохи раніше. Як виявилося ставити проміжних точок можна багато, але маршрут прокладається тільки через одну... Тобто після неї треба знову ставити і так далі – а такого „жиру”, щоб він ще напружив електронні мізкі та склав оптимальний маршрут містом по різних атракціях – то цього немає.
Однак прилад виявився корисним своєю недосконалістю, оскільки дороги на Харківщині не далекі за якістю від Полтавщини, а крім того там (у Харківській області) рано вечоріє, десь на годину раніше! Так що коли після 18-ї стало темнішати, ми вже були неподалік від Первомайського, і доїхали по світлу.
В Полтаві ж того дня ми встигли побачити музей Полтавської битви...
Зовні будівля музею не дуже така і солідна...
А всередині гарно – багато цікавих історичних експонатів. Не дарма ж музей єдиний в Україні входить до міжнародної організації військово-історичних музеїв під егідою ЮНЕСКО. Але як і в будь-якому музеї краще дивитися з екскурсоводом (ми приєдналися до іншої екскурсії за 3 гривні з кожного).
Поруч з музеєм братська могила російських воїнів,
пам’ятник якомусь відважному козаку,
і Сампсонівська церква , бабка сторожиха в якій не дала фотати всередині, „тому що не можна”. Хоча та церква начебто до музею відноситься...
У центрі міста, неподалік від Круглої площі, ми подивилися на будиночок – колишній Дворянський банк, що приглянувся місцевим СБУшникам. Вони додумалися пофарбували дах нестерпно зеленим кольором, тож довелося трохи підшопити їхньої творчості порив:
Далі направилися до Круглої площі , що знаходиться неподалік...
Площа відома перш за все пам’ятником – колоною на честь перемоги у Полтавській битві. Оточена площа будівлями у
Далі ми поїхали шукати Успенський кафедральний собор (фото на початку посту), який був відбудований у 2005-му після знищення, але комусь не сподобався оригінал, тому його зробили трохи не таким, яким був... Ну та ще Софію Київську перебудували не так, як була з початку, так що заради краси і гармонії, а надто сучасних смаків – можна! ;) (жартую)
Це як пиво Стела Артуа…Певен, що скількись сотень років тому воно було геть іншим, але реклама розказує про багатовікову історію, традиції і т.п. Так і тут, ну і що, що новий і не такий як був, зате має легенду :).
Та я відволікся, поїхали ми на Іванову гору, що є осередком багатьох атракцій одночасно і безумовно must see... Але адреси ”Іванова гора” нема, тож шукали за адресою музею Котляревського, який там поруч. В місті їх виявилося 2, то спочатку заїхали трохи не туди (до літературно-художнього ім. Котляревського) – зате потрималися за хвіст лева, „що виконує бажання”,
насправді пам’ятник коменданту Келіну (цікавий такий дядько був із хвостом) і сфотали мабуть сучасну церкву „Віри, Надії, Любові” .
Потім ми поїхали до другого музею (музей - усадьба Котляревського), цього разу до того, що треба. На Івановій горі не тільки він (був вже закритий), але й Полтавський краєзнавчий музей, розташований в розкішному будинку в стилі українського модерну
(аналогічно не встигли, буде куди зайти наступного разу), оригінальний пам’ятник Кобзарю в стилі конструктивізму ,
вже згадуваний „відновлений” собор, величезна миска з галушками,
чудова панорама на
Мабуть ще є, що подивитися, та залишимо це на наступну подорож Полтавщиною.
Дякую за увагу!
P.S. Прошу пробачення у мешканців Полтави за окремі не надто чемні оцінки місцевих атракцій, та то є суб’єктивний погляд без претензій на єдиноправильність, зате від душі :).
