Подорож 11.04.09 в Холодний Яр.

В суботу вранці (десь в 9.00, раніше вставати в суботу – то знущання) вирішили поїхати десь розвіятись, побачити щось нове і цікаве. Я збігав в магазин за нарізкою для бутерів, Олена приготувала їжу/чай в термоси. Поснідали і в дорогу. Дякуючи винахідникам термометру ми одягнулися потепліше, хоча на дворі був сонячний ранок. Тим не менш температура на вихідні знизилася. Виїхали – було +8. В народі кажуть, що порівняно холодна погода в цю пору спричинена єврейськими кучками. Що це таке не знаю, особисто моя особиста думка, що температура є наслідком природно-кліматичних особливостей. А так звані „кучки” прив’язані до місячного або сонячного календаря, обертання цих тіл має вплив на погоду.
Отже їдемо з Черкас в напрямку Чигирина, звертаємо біля знаку „Усипальниця Б.Хмельницького” (після Худоліївки) і тишком нишком потрапляємо в Мельники. По дорозі натрапляємо на пам’ятний знак героям Холдного Яру. Я так зрозумів, що це героям Холодноярської республіки, яка певний час опиралася владі більшовиків. Опиралася мабуть до 1921 року, бо 21-й це рік кончини останнього з отаманів Чучупак, які згадуються в вікіпедії на сторінці села Мельники. (Сабж цікавий, треба буде почитати про нього побільше). Біля знаку Олена з Тарасом посумували за героями, а я це діло сфотографував. Холодна сонячна погода дає насичений колір неба, а тут ще й полярик...
Продовжуємо дорогу в напрямку Кам’янки. Дорогою зустрічаємо джерело «Джурчун” (якщо не помилився). Зроблено у вигляді дерев'яного будиночка, є відповідний напис. Місцевий мешканець під'їхав з пляшками – значить вода питна :). Олена вирішила попробувать, я утримався, оскільки трохи хворе горло. Добре, що утримався, б каже що вода така холодна, що болять зуби.
Їдемо далі досить довго, як не дивно це все ще Мельники. Відкриваються непогані краєвиди пагорбів з річкою у підніжжя. Вздовж річки будинки – непогане місце, я б не відмовився від дачі (де мій губозакаточний ключ?). Зупинилися, погуляли по пагорбах. Якби ще не цей вітер. Десь біля першої ми виїхали з Мельників і виникла думка попоїсти. Відразу за виїздом побачили дорогу в ліс, куди ми і звернули. Тут виявилася гарна бесідка, до того ж доволі чиста. А навколо неї земля вкрита зеленню ведмежої цибулі. Нарвали і собі, наступного дня зробили салат. В лісі тихо, співають птахи, тому виїздити звідси ми не поспішали. Зібравши в пакет сміття після обіду, ми залишили бесідку такою, яка вона була до нашого приїзду, чого бажаємо і всім наступним подорожувальникам, хто там опиниться.
Потім ми доїхали до калюжі з назвою «Монастирський став». Сама калюжа не цікава, але біля неї знайшли велику бесідку та стенд з інформацією про «Холодний Яр».Виявилося, що дерева навколо - це вид дуба (хоча зовсім не схожий на той, що я бачив в Черкасах). Там ми вирішили зібратися на пагорб. Знов таки тиша, свіже повітря, птахи, аромат квітучого рясту та жужжання джмелів. Нагорі виявилося поле і рівна місцина, чого я не очікував (мабуть думав знайти прапор, поставлений підкорювачами пагорба?). Поїхали далі. Зупинилися біля інформаційного знаку, не доїжджаючи Мотронинський монастир. Згідно з інформацію, десь поруч є (чи були) ходи в печери, що вели до Мотронинського монастиря. Ми залишили машину на узбіччі і спустилися вниз. Ходів не побачили, але побачили табличку з написом „Зупинка №4”. Вона розповідає про історію монастиря, а також направляє до радонового джерела. Джерело виявилось працюючим, але трохи занедбаним, щоб з нього пити. Тим не менш, вода з джерела тече і утворює струмок. Нижче за течією я знайшов цікаву галявину. Там же Олена загітувала мене пофотографувати квіти, чого я спочатку не хотів з причини лінощів. Добре, що одягнув старі джинси. Довелося ставати на коліна, а земля виявилась дуже вологою. Але, добре що пофотав, результати мені сподобались. Крім того, там же сфотографував засохлу рослину. З голих дерев навколо получився гарний кавовий фон. Ніякого фотошопу.
Поїхали далі – відразу поруч сам Мотронинський монастир. Поруч зі старовинною будівлею, велика сучасна з білої цегли. Дещо псує пейзаж. Біля монастиря було багато туристів, вирішили не зупинятися. Трохи проїхавши, зупинилися зробити фото. Забув сказати, що в машині куртки знімали, а на вулицю знов одягали. Зупинялися часто, мені це набридло. Думаючи, що „мені тільки разок клацнуть” вийшов в кофті. Якраз подув сильний порив вітру, мене пробрало до кісток. Мабуть це причина соплєй наступного дня.
Біля монастиря зустрів козака, на коні і в повному обмундируванні, якого ми вже бачили двічі в цьому прикиді, причому одного разу в Полтавській обл на Сорочинському ярмарку. Тоді за мою спробу його сфотографувати, довелося заплатити 10 грн. Хоча в принципі він наче ходячий музейний експонат, а за музей треба платить. Минулого разу ми його побачили по дорозі на Суботів. Взагалі то незвичне видовище – дорога і одинокий козак їде на коні, наче потрапив в інший час, колоритний чолов’яга. Наступну зупинку зробили біля місця склику, де гайдамаки били в казан, щоб збиратися на раду. Ми з Тарасом згадали славне минуле і теж уявно побили в казан.
Наступною зупинкою був дуб Максима Залізняка. Вхід до дуба платний (2 грн). Ми ще купили малому сувенірну карту України. Касир, добра жіночка, запропонувала сфотографувати Тараса з сувенірною зброєю. Йому це діло сподобалося.
Дерево вражає розмірами, сподіваюсь буде ще довго радувати відвідувачів. Інші дерева навколо більш сучасні. Неподалік від дерева, пам'ятник загиблим місцевим жителям від фашистів. Судячи з прізвищ, вбивали цілими сім'ями, мабуть німці вчинили місцевим мешканцям геноцид за підтримку партизанів. Нда, 20 століття, цивілізована європейська нація. Щось не віриться, що за 60 років звірі перетворилися на гуманістів. Вкотре ловлю себе на думці, що ЄС це теж не наше, думаю що ми для них завжди будемо „нижчою расою”. Хоча може я помиляюсь? Хотілося б помилятися в цьому випадку.
Сусідство дуба Залізняка з пам'ятником загиблим під час 2-гої світової, ще раз нагадало про важливе історичне значення Холодного Яру. Це і гайдамаки, і Холодноярська республіка 20-х років, партизанські загони під час ВВВ.
Після дуба, вирішили заїхати в с Жаботин, де як чули, цікава церква та чудові краєвиди. Церква дійсно цікава, дерев'яна, пофарбована в блакитний колір. Нажаль, найкраща точка для зйомки знайшлася ззаду, з боків і спереду частина будівлі закривається деревами. Під час зйомки підійшов хлопець 4-5 років і запитав що я роблю. Я сказав, що фотографую їхню чудову церкву. Малий на повному серйозі: «Так, гарна, тільки б пофарбував хтось».
Якихось цікавих краєвидів ми не побачили, хоча можливо далі вони були. Ми вирішили повернутися до дороги з Кам'янки на Смілу і цим шляхом повертатися на Черкаси. Дорога до Сміли непогана, але в одному місці неочікувано натрапили на воронки від бомбувань мабуть німецької авіації. Настільки глибокі ями і головне без жодних попереджувальних знаків. Якби не машина попереду, яка загальмувала, а б точно влетів би. Другий раз на дорогу «після фашистів» натрапили в самій Смілі на виїзді в сторону Черкас. Далі непогана (вже вкрита латками після зими) дорога від Сміли до Черкас. Повернулися в місто десь о пів на восьму, довжина маршруту склала 140 км. Ще помітив, що середній розхід палива по трасі становив близько 7 л. Минулого разу – 5.7 л. Заправлявся на тій самій Укртатнафті на Ільїна. Мабуть цього разу чимось розвели :(.
Отже, підсумовуючи сказане, Холодний Яр нам сподобався перш за все своєю природою. Кого ж більше цікавлять музейні експонати, раджу прокласти маршрут Чигирин-Суботів-Буда, щоб більше охопити історичних пам’яток.