![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
zamkovyiПерший день після Великодня - 26 квітня - став початком нашої шестиденної подорожі у регіон, надзвичайно багатий на різнопланові атракції - замки, водоспади, печери, церкви і костели. За основу взяли Тернопілля, додавши до маршруту найближчі значні атракції: Кам'янець-Подільський, Коломию, Чернівці etc. Карта подорожі нижче (червоним зафарбовані місця ночівель):
Протягом 6 днів ми подолали 1950 км автошляхів і одержали море позитивних вражень.
Подорожі передував тривалий період підготовки - я перечитував довідники, передивлявся фото в інтернеті, намагаючись з одного боку охопити найцікавіше, а з іншого, щоб все це укладалося в певний маршрут. Деякі безперечно цікаві для мене місця випали з маршруту, наприклад, Кременець, який ми вже бачили 2 роки тому:
або Бережани, які програли Микулинцям та Теребовлі, оскільки хтось з них не вписувався в маршрут. Крім того початково Чернівці були викреслені з маршруту, оскільки подорож планувалася 5-тиденною, але вже в процесі маршрут був відкорегований.
26 квітня я зустрів за компом, від якого ніяк не міг відірватися, оскільки в дорозі ноута з інетом не передбачалося, водночас були певні суперечливі моменти в маршруті. Крім того, необхідно було підготувати інформацію по альтернативним місцям ночівлі. В цьому мені значно допоміг сайт http://www.doroga.ua/, на якому розміщені GPS координати готелів і визначних місць. Завдяки цьому ми потім не витрачали марно час на пошуки атракції/готеля. О 2-й годині ночі я нарешті зупинився і ліг спати, а о 5-й вже прокинувся, щоб виїжджати.
Далі була 8-мигодинна дорога із Черкас в Почаїв (перший пункт подорожі) через Білу Церкву. До Білої Церкви і трохи далі дорога була гарної якості, але щойно скінчилася Київська область, довелося вперше познайомитися зі словом "пучини", про які попереджали знаки протягом всього шляху до Почаєва. Пучини - це коли асфальт по всій ширині дороги перетворюється на землю з камінням. Їхати по таким дорогам можна, але дуже втомлює - розігнатися не можеш і плетешся по асфальту 40-60 км/год в очікуванні пучини. Якби зараз їхав туди, то краще б взяв кількадесят кілометрів на північ, щоб їхати трасою Київ-Чоп. Дорога дуже втомила, можливо тому Почаїв, коли ми врешті-решт доїхали до нього, вже не міг мене так вразити, як можна очікувати від атракції з 3-ма зірочками (3 - максимум) відповідно до довідника.
Не буду переказувати історію Почаївської лаври, яку можна прочитати в інтернеті, зазначу лише, що це друга за значенням православна святиня в Україні і, цитуючи довідник "Вся Україна", "є найбільш продуманим та успішним підприємством Української православної церкви, розташованим на периферії країни". Дивно було вперше дізнатися, що ця православна святиня посеред такого проукраїнського регіону, як Тернопілля, відноситься до московського патріархату. Зазначу, що вплив регіону все ж відчувається - всі написи українською і російською. Еклектика навіть в архітектурі - Успенський собор має ознаки католицької уніатської архітектури (власне уніати його і побудували), зокрема 2 вежі по боках:
Троїцький собор, побудований на початку ХХ століття, теж має цікаву архітектуру, відмінну від попередника:
Входи прикрашені мозаїками Реріха:
Вражає розмірами і архітектурою дзвіниця висотою 65 метрів, яка більш органічно виглядає поруч зі струнким "уніатським" Успенським собором, ніж з приземистим Троїцьким.
Ще пара світлин почаївської архітектури:
Лавра побудована на найвищому місці Почаївської гори. Знаходячись там, відчуваєш простір навколо - місце безперечно вдале для релігійної святині. Неприємною є велика кількість жебрачок, деякі з яких явно не з повна розуму. Проходячи повз них, не відчуваєш позитивних емоцій. Всередині храму бачив, як бабка в чорному, що займалася погашенням свічок, злобно зашипіла на дівчинку, яка занадто швидко рухалась: "в храмє нєльзя бєгать, бог тєбя покараєт". Ось ці враження від "бабок в чорному" трохи попсували загалом позитивні враження від відвідання лаври. Архітектура справді вражає, тому раджу обов'язково побачити, якщо ще там не були.
Наступним і фінальним (з огляду на тривалість дороги) пунктом першого дня став Збараж, відомий згідно довідників перш за все своїм замком, хоча мене привабила в першу чергу цікава архітектура (2 високі вежі і увігнутий всередину фасад) костела св.Антонія бернардинського монастиря (GPS 49°39'49''N, 25°47'40''E):
Ми планували також відвідати музей в палаці-замку князів Збаразьких:
який згідно інфи з інтернета мав працювати до 20-ї, але, як виявилося, до 1 травня він працює до 18-ї. Зайшовши всередину, ми дізналися, що подивитися сьогодні його вже не встигнемо:
Прогулявшись парком навколо палацу, ми поїхали в готель, дорогою сфотавши Воскресенську церкву (1760-1764рр, GPS - 49°40'3.72''N, 25°46'39.36''E):
Поруч з замком є недешевий готель "Гетьман". Ми вирішили зекономити і поселилися в готелі "Чорний принц" (хвилин 5-7 від замку, GPS 49°40'47.28''N, 25°45'6.48''E). Номер обійшовся в 150 грн. Незважаючи на ресторан і сауну в готелі, в номері нічого не заважало, гаряча вода була, адміністратор - привітна. Із негативу - незрозумілий холод і вологість в номері, наче взимку не топили. Адміністратор дала обігрівач, але ж на ніч його вимкнули, тому довелося одягатися, щоб не змерзнути.
Далі буде...
Протягом 6 днів ми подолали 1950 км автошляхів і одержали море позитивних вражень.
Подорожі передував тривалий період підготовки - я перечитував довідники, передивлявся фото в інтернеті, намагаючись з одного боку охопити найцікавіше, а з іншого, щоб все це укладалося в певний маршрут. Деякі безперечно цікаві для мене місця випали з маршруту, наприклад, Кременець, який ми вже бачили 2 роки тому:
або Бережани, які програли Микулинцям та Теребовлі, оскільки хтось з них не вписувався в маршрут. Крім того початково Чернівці були викреслені з маршруту, оскільки подорож планувалася 5-тиденною, але вже в процесі маршрут був відкорегований.
26 квітня я зустрів за компом, від якого ніяк не міг відірватися, оскільки в дорозі ноута з інетом не передбачалося, водночас були певні суперечливі моменти в маршруті. Крім того, необхідно було підготувати інформацію по альтернативним місцям ночівлі. В цьому мені значно допоміг сайт http://www.doroga.ua/, на якому розміщені GPS координати готелів і визначних місць. Завдяки цьому ми потім не витрачали марно час на пошуки атракції/готеля. О 2-й годині ночі я нарешті зупинився і ліг спати, а о 5-й вже прокинувся, щоб виїжджати.
Далі була 8-мигодинна дорога із Черкас в Почаїв (перший пункт подорожі) через Білу Церкву. До Білої Церкви і трохи далі дорога була гарної якості, але щойно скінчилася Київська область, довелося вперше познайомитися зі словом "пучини", про які попереджали знаки протягом всього шляху до Почаєва. Пучини - це коли асфальт по всій ширині дороги перетворюється на землю з камінням. Їхати по таким дорогам можна, але дуже втомлює - розігнатися не можеш і плетешся по асфальту 40-60 км/год в очікуванні пучини. Якби зараз їхав туди, то краще б взяв кількадесят кілометрів на північ, щоб їхати трасою Київ-Чоп. Дорога дуже втомила, можливо тому Почаїв, коли ми врешті-решт доїхали до нього, вже не міг мене так вразити, як можна очікувати від атракції з 3-ма зірочками (3 - максимум) відповідно до довідника.
Не буду переказувати історію Почаївської лаври, яку можна прочитати в інтернеті, зазначу лише, що це друга за значенням православна святиня в Україні і, цитуючи довідник "Вся Україна", "є найбільш продуманим та успішним підприємством Української православної церкви, розташованим на периферії країни". Дивно було вперше дізнатися, що ця православна святиня посеред такого проукраїнського регіону, як Тернопілля, відноситься до московського патріархату. Зазначу, що вплив регіону все ж відчувається - всі написи українською і російською. Еклектика навіть в архітектурі - Успенський собор має ознаки католицької уніатської архітектури (власне уніати його і побудували), зокрема 2 вежі по боках:
Троїцький собор, побудований на початку ХХ століття, теж має цікаву архітектуру, відмінну від попередника:
Входи прикрашені мозаїками Реріха:
Вражає розмірами і архітектурою дзвіниця висотою 65 метрів, яка більш органічно виглядає поруч зі струнким "уніатським" Успенським собором, ніж з приземистим Троїцьким.
Ще пара світлин почаївської архітектури:
Лавра побудована на найвищому місці Почаївської гори. Знаходячись там, відчуваєш простір навколо - місце безперечно вдале для релігійної святині. Неприємною є велика кількість жебрачок, деякі з яких явно не з повна розуму. Проходячи повз них, не відчуваєш позитивних емоцій. Всередині храму бачив, як бабка в чорному, що займалася погашенням свічок, злобно зашипіла на дівчинку, яка занадто швидко рухалась: "в храмє нєльзя бєгать, бог тєбя покараєт". Ось ці враження від "бабок в чорному" трохи попсували загалом позитивні враження від відвідання лаври. Архітектура справді вражає, тому раджу обов'язково побачити, якщо ще там не були.
Наступним і фінальним (з огляду на тривалість дороги) пунктом першого дня став Збараж, відомий згідно довідників перш за все своїм замком, хоча мене привабила в першу чергу цікава архітектура (2 високі вежі і увігнутий всередину фасад) костела св.Антонія бернардинського монастиря (GPS 49°39'49''N, 25°47'40''E):
Ми планували також відвідати музей в палаці-замку князів Збаразьких:
який згідно інфи з інтернета мав працювати до 20-ї, але, як виявилося, до 1 травня він працює до 18-ї. Зайшовши всередину, ми дізналися, що подивитися сьогодні його вже не встигнемо:
Прогулявшись парком навколо палацу, ми поїхали в готель, дорогою сфотавши Воскресенську церкву (1760-1764рр, GPS - 49°40'3.72''N, 25°46'39.36''E):
Поруч з замком є недешевий готель "Гетьман". Ми вирішили зекономити і поселилися в готелі "Чорний принц" (хвилин 5-7 від замку, GPS 49°40'47.28''N, 25°45'6.48''E). Номер обійшовся в 150 грн. Незважаючи на ресторан і сауну в готелі, в номері нічого не заважало, гаряча вода була, адміністратор - привітна. Із негативу - незрозумілий холод і вологість в номері, наче взимку не топили. Адміністратор дала обігрівач, але ж на ніч його вимкнули, тому довелося одягатися, щоб не змерзнути.
Далі буде...
