![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
zamkovyiПару місяців до початку нового сезону подорожей, а ще минулорічна подорож в Крим не дописана. Виправляюсь.
Закінчив попередню кримську розповідь обідом в татарському ресторані після огляду Ханського палацу в Бахчисараї. Наїдені та щасливі ми втратили пильність, стали нерозважливими і повірили, що до Успенського монастиря і Чуфут-Кале можна швиденько дійти пішки. "Пара кілометрів" зі слів хлопця в ресторані.
А чого б не пройтися після обіду? І за парковку другий раз не треба платити, залишимо машину там де стоїть - під палацом.
Ось ми пішли, разом з нами йшли такі самі туристи, що вважали, що Чуфут-Кале - це поруч.
Спочатку було цікаво - вздовж дороги виросли скелі.
Я зрозумів, що гори в Криму не тільки на півдні. Крокуємо вздовж вузенької дороги - з одного боку подвір'я, з другого одвісні скелі. Машини, що проїжджають повз нас, ризикують наїхати, точніше ми ризикуємо. Роз'їжджатися 2-м зустрічним машинам важко, паркуватися немає де. Я тихенько радію, що йду пішки.
Йдемо далі, потихеньку Тарас переходить мені на плечі. Біля цієї цікавої мечеті ми зупинилася, щоб сфотатися.
Пройшли вже хвилин 10-15. У зустрічних людей спитали чи далеко до Успенського монастиря (він перший на дорозі до Чуфут-Кале). Відповідь - ще пара кілометрів. Після цієї відповіді колективний розум відправив мене назад за машиною, інші пішли далі.
Коли я приїхав - компанія вже чекала мене на парковці біля підйому до монастиря. Вони вже домовилися з парковщиком татарином, що стоянка буде безкоштовною, але після повернення з пішої прогулянки ми завітаємо в ресторан поруч і замовимо чай. Стали свідками запеклої суперечки екскурсоводів тітоньки-росіянки та хлопця-татарина, які ладні були ледь не вбити один одного в суперечці, хто має нам провести екскурсію. Макс прийняв соломонове рішення відмовити обом, в підсумку залишилися без цікавих легенд, потім лише уривками підслуховуючи байки від екскурсоводів груп, що проходили поруч.
Далі був тривалий підйом вгору спочатку до монастиря, а потім до Чуфут-Кале. Находилися добре, причому Тарас весь час пересувався самостійно. Монастир досить цікавий, не простий, а печерний. Всередині гарно, якась сувора краса, але фотати не можна було, тому тільки на словах.
Фотки ззовні:
ще
Краєвиди навколо теж захоплюють:
Цікава історія цього сучасного "аплота рускава міра". В довідниках дізнаєшся про тисячолітню історію монастиря, інша справа, що не дуже акцентують, що власне історія більшою мірою стосувалася попередніх власників монастиря - греків. Із цікавих історій - хани не гребували поставити свічечку за вдалий похід на православних. У 1778 серед греків знайшовся свій затятий русофіл - останній митрополит Готфейсько-Кафайської єпархії Ігнатій, який, вмотивований росіянами, очолив вихід греків з кримського півострова в степи Приазов'я. Хто купився на щедрі обіцянки, кому допомогли з прийняттям рішення війська Суворова. Офіційна російська версія - рятувалися від агресивних мусульман. Тисячу років прожили і нічого, а тут за останнього хана-ляльки в руках росіян (про якого я докладно розписав в попередньому кримському записі), раптом перелякалися. Якщо коротко, виселивши греків з півострова, росіяни вирішили 3 завдання:
1. заселити колоністів серед безкраїх і безлюдних азовських степів.
2. ослабити економіку союзника хана: греки - основні промисловці і торгівці на півострові, основні платники податків.
3. проголосити територію, що була під релігійною владою Константинополя, вотчиною Московської церкви.
Через 5 років після переселення греків, Кримське ханство перестало існувати, росіяни почали активну колонізацію півострова. А греки? А греків залишили серед азовських степів, бо на їхніх землях та в їхніх монастирях з'явилися нові господарі. Ось так "рятівники" прокинули братів за вірою. Більше по темі тут.
Ще трохи краєвидів навколо монастиря:
Роздивившись монастир та краєвиди навколо ми рушили далі до Чуфут-Кале - печерної фортеці, що використовувалася спочатку татарами, а потім караїмами. Стежка ставала все крутішою і кінця їй не було видно. Спитав тітоньку, шо йшла назустріч, чи далеко ще до фортеці. Вона, не стримавши посмішки відповіла, що ще далеко. Зворотнім шляхом я так само посміхаючись (але в душі), дивився на людей, що тільки дерлися нагору. Це була посмішка щастя, що я вже там побував, здолавши нескінченний підйом. Наближаємось до фортеці на горі, справа можна побачити печери:
Інший ракурс гірської фортеці:
На підході до фортеці дізналися, що вхід коштує 30 грн, квитків не дають. Ці паскуди могли поставити цінник і 50 грн - якщо люди туди видерлися, вони вже заплатять. Нагорі - пусті печери, колодязі, дюрбе (мавзолей) ханської дочки (закрита),
кенаса караїмів (закрита):
Не дуже вразився спорудами і печерами - без історій вони не надто цікаві. А от краєвиди навколо - гарні! Олена з Тарасом невимушено посміхаються,
а за спинами в них взагалі-то прірва і ось такий краєвид:
Під час огляду нас захопив сильний дощ, щоправда він тривав не довго. Після нього пощастило побачити веселку:
Разом з тим повітря охолонуло і всі трохи змокли і втомилися, а на обрії вже з'явилася нова армада хмар. Тому ми рушили назад, згадавши обіцянку попити чаю, мені на той момент він був вкрай потрібен: кофти не вистачало. Попивши смачного трав'яного чаю, ми спостерігали як починався новий сильний дощ, що обіцяв бути не таким коротким, як попередній. Так і сталося. Добре, що машина була неподалік, в іншому випадку жодної сухої нитки на нас не залишилося б. Щільний шар з дощових хмар передчасно закінчив світовий день, і ми повільно, наче корабель, попливли, розсікаючи хвилі калюж, назад в Миколаївку.
Настрій відповідав мелодії цієї пісні: Marc Cohn - Walking In Memphis
Висновок з поїздки в Бахчисарай - обов'язково треба побачити!
Далі буде...
Це продовження історії про нашу подорож в Крим у вересні 2010 року.
Попередні частини:
Перше знайомство з Кримом: Миколаївка
Перше знайомство з Кримом: Бахчисарай, Ханський Палац
Закінчив попередню кримську розповідь обідом в татарському ресторані після огляду Ханського палацу в Бахчисараї. Наїдені та щасливі ми втратили пильність, стали нерозважливими і повірили, що до Успенського монастиря і Чуфут-Кале можна швиденько дійти пішки. "Пара кілометрів" зі слів хлопця в ресторані.
А чого б не пройтися після обіду? І за парковку другий раз не треба платити, залишимо машину там де стоїть - під палацом.
Ось ми пішли, разом з нами йшли такі самі туристи, що вважали, що Чуфут-Кале - це поруч.
Спочатку було цікаво - вздовж дороги виросли скелі.
Я зрозумів, що гори в Криму не тільки на півдні. Крокуємо вздовж вузенької дороги - з одного боку подвір'я, з другого одвісні скелі. Машини, що проїжджають повз нас, ризикують наїхати, точніше ми ризикуємо. Роз'їжджатися 2-м зустрічним машинам важко, паркуватися немає де. Я тихенько радію, що йду пішки.
Йдемо далі, потихеньку Тарас переходить мені на плечі. Біля цієї цікавої мечеті ми зупинилася, щоб сфотатися.
Пройшли вже хвилин 10-15. У зустрічних людей спитали чи далеко до Успенського монастиря (він перший на дорозі до Чуфут-Кале). Відповідь - ще пара кілометрів. Після цієї відповіді колективний розум відправив мене назад за машиною, інші пішли далі.
Коли я приїхав - компанія вже чекала мене на парковці біля підйому до монастиря. Вони вже домовилися з парковщиком татарином, що стоянка буде безкоштовною, але після повернення з пішої прогулянки ми завітаємо в ресторан поруч і замовимо чай. Стали свідками запеклої суперечки екскурсоводів тітоньки-росіянки та хлопця-татарина, які ладні були ледь не вбити один одного в суперечці, хто має нам провести екскурсію. Макс прийняв соломонове рішення відмовити обом, в підсумку залишилися без цікавих легенд, потім лише уривками підслуховуючи байки від екскурсоводів груп, що проходили поруч.
Далі був тривалий підйом вгору спочатку до монастиря, а потім до Чуфут-Кале. Находилися добре, причому Тарас весь час пересувався самостійно. Монастир досить цікавий, не простий, а печерний. Всередині гарно, якась сувора краса, але фотати не можна було, тому тільки на словах.
Фотки ззовні:
ще
Краєвиди навколо теж захоплюють:
Цікава історія цього сучасного "аплота рускава міра". В довідниках дізнаєшся про тисячолітню історію монастиря, інша справа, що не дуже акцентують, що власне історія більшою мірою стосувалася попередніх власників монастиря - греків. Із цікавих історій - хани не гребували поставити свічечку за вдалий похід на православних. У 1778 серед греків знайшовся свій затятий русофіл - останній митрополит Готфейсько-Кафайської єпархії Ігнатій, який, вмотивований росіянами, очолив вихід греків з кримського півострова в степи Приазов'я. Хто купився на щедрі обіцянки, кому допомогли з прийняттям рішення війська Суворова. Офіційна російська версія - рятувалися від агресивних мусульман. Тисячу років прожили і нічого, а тут за останнього хана-ляльки в руках росіян (про якого я докладно розписав в попередньому кримському записі), раптом перелякалися. Якщо коротко, виселивши греків з півострова, росіяни вирішили 3 завдання:
1. заселити колоністів серед безкраїх і безлюдних азовських степів.
2. ослабити економіку союзника хана: греки - основні промисловці і торгівці на півострові, основні платники податків.
3. проголосити територію, що була під релігійною владою Константинополя, вотчиною Московської церкви.
Через 5 років після переселення греків, Кримське ханство перестало існувати, росіяни почали активну колонізацію півострова. А греки? А греків залишили серед азовських степів, бо на їхніх землях та в їхніх монастирях з'явилися нові господарі. Ось так "рятівники" прокинули братів за вірою. Більше по темі тут.
Ще трохи краєвидів навколо монастиря:
Роздивившись монастир та краєвиди навколо ми рушили далі до Чуфут-Кале - печерної фортеці, що використовувалася спочатку татарами, а потім караїмами. Стежка ставала все крутішою і кінця їй не було видно. Спитав тітоньку, шо йшла назустріч, чи далеко ще до фортеці. Вона, не стримавши посмішки відповіла, що ще далеко. Зворотнім шляхом я так само посміхаючись (але в душі), дивився на людей, що тільки дерлися нагору. Це була посмішка щастя, що я вже там побував, здолавши нескінченний підйом. Наближаємось до фортеці на горі, справа можна побачити печери:
Інший ракурс гірської фортеці:
На підході до фортеці дізналися, що вхід коштує 30 грн, квитків не дають. Ці паскуди могли поставити цінник і 50 грн - якщо люди туди видерлися, вони вже заплатять. Нагорі - пусті печери, колодязі, дюрбе (мавзолей) ханської дочки (закрита),
кенаса караїмів (закрита):
Не дуже вразився спорудами і печерами - без історій вони не надто цікаві. А от краєвиди навколо - гарні! Олена з Тарасом невимушено посміхаються,
а за спинами в них взагалі-то прірва і ось такий краєвид:
Під час огляду нас захопив сильний дощ, щоправда він тривав не довго. Після нього пощастило побачити веселку:
Разом з тим повітря охолонуло і всі трохи змокли і втомилися, а на обрії вже з'явилася нова армада хмар. Тому ми рушили назад, згадавши обіцянку попити чаю, мені на той момент він був вкрай потрібен: кофти не вистачало. Попивши смачного трав'яного чаю, ми спостерігали як починався новий сильний дощ, що обіцяв бути не таким коротким, як попередній. Так і сталося. Добре, що машина була неподалік, в іншому випадку жодної сухої нитки на нас не залишилося б. Щільний шар з дощових хмар передчасно закінчив світовий день, і ми повільно, наче корабель, попливли, розсікаючи хвилі калюж, назад в Миколаївку.
Настрій відповідав мелодії цієї пісні: Marc Cohn - Walking In Memphis
Висновок з поїздки в Бахчисарай - обов'язково треба побачити!
Далі буде...
Це продовження історії про нашу подорож в Крим у вересні 2010 року.
Попередні частини:
Перше знайомство з Кримом: Миколаївка
Перше знайомство з Кримом: Бахчисарай, Ханський Палац
