Бучак - 2015
29 жовтня, скооперувавшись з ![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
mandrivnic, ми відвідали Бучак.
Бучак - (мало)населений пункт неподалік від Канева. В 50-70-ті роки минулого століття село Бучак було популярним серед українських кіномитців, оскільки зберігало традиційну українську архітектуру, приваблювало цікавими ландшафтами на березі Дніпра. Потім, з утворенням водосховища, багатьох людей відселили. Завершальним кроком в фактичному припиненні існування села був початок зведення ГАЕС (гідроакумулючої електростанції). Людей відселили остаточно, ландшафти понівечили.
Згодом природа почала заліковувати рани. Зараз навіть бетонка на під'їзді до Бучака звузилась наполовину - заросла деревами. На місці штучного котловану утворилося озерце, що підживлюється водою з джерел. Мальовнича місцевість приваблює багатьох людей влітку на відпочинок. Також місце популярне серед різних езотериків, як "місце сили".
В Бучаку ми побували вже втретє: ваблять мальовничі пейзажі, спокій та краса Дніпрового узбережжя.
Цього дня початково збиралися їхати в Чигиринський район, але вже виїхавши, передумали на користь Бучака і не пожалкували.
Дорогою на Бучак зупинилися в Мошнах, де в затінку Мошногір після морозної ночі лишився іній, що чудово контрастував із золотом листя дерев. Побачивши цю зустріч осені та зими, не могли не зупинитись.
Заморожені квіти в Мошнах.
Об'єктива-макрика в мене нема, тож знято в макрорежимі моєю першою цифровою камерою - Olympus C5000, придбаною ще в 2004 році. Лише акумулятор замінив.
А листя зняті вже Ніконом:
З Черкас до Канева в основному хороша дорога. Під Каневом, коли звертаємо до Бучака на бетонну дорогу, треба бути обачним, оскільки є гострі виступи плит. В принципі тут 50 км/год можна їхати. В самому Бучаку вузькі грунтові дороги, в дощ/після краще не їхати. Наскільки далеко можна заїхати кожен вирішує сам, зважаючи на кліренс авто. Варто вчасно зупинитися і пройтися в потрібному напрямку.
Хоч були вже втретє, але цього разу знов побачили дещо нове. Зокрема,mandrivnic, показав напрямок до урочища Бабина гора.
Цитата з Українського тижня: "на тутешній Бабиній горі містилося найбільше на Середньому Подніпров’ї слов’янське капище". Будівельники ГАЕС частково "згризли" гору, але на щастя будівництво зупинилося.
Щоправда майже кожен уряд обіцяє поновити цей грандіозний розпил бюджетних коштів, та ніяк руки не доходять. Сподіваюсь, що ніколи й не дійдуть.
Зараз на горі можна побачити сучасне язичницьке капище, зведене ймовірно на місці старовинного. Цього дня крім нас там нікого не було, але влітку, кажуть, тут збираються багато прихильників альтернативних релігійних вірувань.
Дніпровський краєвид з Бабиної гори.
Завдяки таким краєвидам мене особливо не тягне закордон, коли стільки можна побачити поруч!
Хоч в Бучаку природа поступово стирає згадки про будівництво, деякі конструкції будуть нагадувати про нього ще тривалий час.
Надихнулися подвигами руфера Мустанга і собі видерлися на залишки якихось конструкцій для ГАЕС. Попили чаю з чудовими краєвидами Дніпра перед очима.
Джерело, витік якого замулився, перетворилося на досить глибоку калюжу:
Після капища під'їхали до гори Лисухи, з якої відкривається шикарний краєвид - визитівка сучасного Бучака: штучне озеро Бучак, відділене вузькою смугою суші від Дніпра. Планувалося як нижня водойма в проекті побудови ГАЕС. Фото озера в мене є і не одне, але хотілося побачити його в кольорах золотої осені.
Але тут нас спіткало розчарування, оскільки виявилося, що акації-самосади, що оточують озеро, переважно скидають листя зеленим. Тож в середині жовтня ми побачили озеро приблизно таким самим, як бачили у вересні рік тому (золотою осінню і не пахне):
Тому цого разу не стали дертися на верхівку гори заради знімка, а вирішили використати час, що залишився до заходу сонця, на інші атракції.
Зокрема побачили вітряк, щоправда він без крил зараз.
На фото Тарас вже обігнав Олену, але насправді трохи ще не доріс.
Поруч з млином зустріли місцевого чоловіка, що трохи розповів з історії Бучака.
В середині жовтня, коли листя переважно лишалося досі зеленим, що є незвичним для цієї пори, я вже не вірив в золоту осінь. А вона просто затрималася! Цьогоріч вона припала на шкільні канікули (останній тиждень жовтня), коли ми можемо вільно подорожувати з нашим школярем не лише у вихідні. Зазвичай в цей час більшість листя вже опадало, а з ним зникали яскраві осінні краєвиди.
На бучацьких кручах понад Дніпром провів останні роки життя поет Володимир Затуливітер. Сюди, в майже зникле село, в хату без світла, газу, міських зручностей поет втік з Києва від життєвих негараздів. Бучак повернув натхнення поету, і він знов почав творити. Тут були написані збірка поезій «Ненаписані пейзажі», цикл сонетів, повісті: «Пастухи бджіл», «Діжа» тощо. Напевно поет був там щасливий.
Проте життя його несподівано обірвалося в січні 2003 року. Припускають, що то було вбивство.
Передчасна смерть поета наводить на думку, що втекти від людей не вдасться, в яку б глушину ти не забрався.
Після смерті поета друзі та шанувальники його творчості створили в хаті, де він жив, невеличкий музей, але за рік хата згоріла.
Тим не менш завдяки небайдужим щороку в Бучаку відбуваються літературні читання пам'яті Володимира Затуливітра.
Мешканці Бучака (в селі зараз живуть небагато людей), яких ми зустріли того дня, справили приємне враження, ми були раді з ними поспілкуватися. Другий чоловік, якого побачили, допоміг підштовхнути машину, коли я застряг, намагаючись розвернутиcя в незручному місці. Допомігши з машиною, він підказав нам шлях до легендарної Роженої криниці, яку ми вже одного разу шукали, однак тоді не знайшли.
Дорогою до криниці побачили кілька гарних краєвидів Дніпровського узбережжя.
Урочище Рожена криниця зустріло нас золотом листя на деревах, золотим килимом опалого листя на землі, а також тишею і спокоєм, адже жодної душі в цей час там не було.
Попили водички, набрали в пляшки з собою.
Вода в криниці приваблює людей своїми цілющими властивосятми, хоча не виключаю, що це ефект плацебо. Більше про криницю можна почитати за посиланням наприкінці запису.
Криниця захована в низині, там вся місцевість така, що можеш поруч знаходитися і не знайти. Нас на криницю вивела стежка, що через опале листя ледь проглядалася. В мене були кілька GPS координат, знайдених в інтернеті, але найближча з них вказувала на місце в 100 м від криниці.
Нам справді пощастило, що ми знайшли криницю.
Дихати чистим, свіжим повітрям, насолоджуватися тишею хотілося б подовше, але вже настав час вертатися, бо ж сонце заходить рано.
Дорогою назад натрапили на ще один гарний краєвид.
Краєвиди Бучака, тиша і спокій, безмежжя Дніпра надихають повертатися туди знову і знову.
За часів незалежності різні уряди кілька разів збиралися докінчити природну красу Бучака, відновивши будівництво ГАЕС. Але, на щастя, поки що далі слів справа не доходить. Невизначеність із будівництвом уберігає Бучак від захоплення землі у приватні володіння та перетворення на якесь котеджно-дачне містечко.
Хотілося, щоб ці чудові місця не перетворили ні на "будівництво століття", ні на закриту зону для скоробагатьків, а замість цих неприємних альтернатив створили, наприклад, природний парк із скансеном, туристичними стежками та іншим, але все ж не надто обтяжуючи досягненнями цивілізації, залишаючи місце для дикої природи.
Ну а поки насолоджуємося Бучаком таким, як він є, - диким і прекрасним.
Інші записи по темі:
Розповідь про нашу першу поїздку в 2012 році - http://zamkovyi.livejournal.com/36538.html
Розповідь про нашу поїздку в 2014 році - http://zamkovyi.livejournal.com/64317.html
Сповнений романтизму записmandrivnic - http://mandrivnic.livejournal.com/166603.html
Стаття по темі в Українському тижні - http://tyzhden.ua/Travel/117386/PrintView
Про Рожену криницю в Урядовому кур'єрі - http://ukurier.gov.ua/uk/articles/znajdi-svoyu-krinicyu/
Координати:
Бабина гора - N49.846716°, E031.455719°
Під'їзд до Лисої гори – N49.86594°, E031.43461°
Могила Затуливітра – N 49.86960° E 031.43412°
Млин – N 49.87061° E031.43256°
Рожена криниця - N 49.88040° E031.42243°
mandrivnic, ми відвідали Бучак.Бучак - (мало)населений пункт неподалік від Канева. В 50-70-ті роки минулого століття село Бучак було популярним серед українських кіномитців, оскільки зберігало традиційну українську архітектуру, приваблювало цікавими ландшафтами на березі Дніпра. Потім, з утворенням водосховища, багатьох людей відселили. Завершальним кроком в фактичному припиненні існування села був початок зведення ГАЕС (гідроакумулючої електростанції). Людей відселили остаточно, ландшафти понівечили.
Згодом природа почала заліковувати рани. Зараз навіть бетонка на під'їзді до Бучака звузилась наполовину - заросла деревами. На місці штучного котловану утворилося озерце, що підживлюється водою з джерел. Мальовнича місцевість приваблює багатьох людей влітку на відпочинок. Також місце популярне серед різних езотериків, як "місце сили".
В Бучаку ми побували вже втретє: ваблять мальовничі пейзажі, спокій та краса Дніпрового узбережжя.
Цього дня початково збиралися їхати в Чигиринський район, але вже виїхавши, передумали на користь Бучака і не пожалкували.
Дорогою на Бучак зупинилися в Мошнах, де в затінку Мошногір після морозної ночі лишився іній, що чудово контрастував із золотом листя дерев. Побачивши цю зустріч осені та зими, не могли не зупинитись.
Заморожені квіти в Мошнах.
Об'єктива-макрика в мене нема, тож знято в макрорежимі моєю першою цифровою камерою - Olympus C5000, придбаною ще в 2004 році. Лише акумулятор замінив.
А листя зняті вже Ніконом:
З Черкас до Канева в основному хороша дорога. Під Каневом, коли звертаємо до Бучака на бетонну дорогу, треба бути обачним, оскільки є гострі виступи плит. В принципі тут 50 км/год можна їхати. В самому Бучаку вузькі грунтові дороги, в дощ/після краще не їхати. Наскільки далеко можна заїхати кожен вирішує сам, зважаючи на кліренс авто. Варто вчасно зупинитися і пройтися в потрібному напрямку.
Хоч були вже втретє, але цього разу знов побачили дещо нове. Зокрема,
mandrivnic, показав напрямок до урочища Бабина гора.Цитата з Українського тижня: "на тутешній Бабиній горі містилося найбільше на Середньому Подніпров’ї слов’янське капище". Будівельники ГАЕС частково "згризли" гору, але на щастя будівництво зупинилося.
Щоправда майже кожен уряд обіцяє поновити цей грандіозний розпил бюджетних коштів, та ніяк руки не доходять. Сподіваюсь, що ніколи й не дійдуть.
Зараз на горі можна побачити сучасне язичницьке капище, зведене ймовірно на місці старовинного. Цього дня крім нас там нікого не було, але влітку, кажуть, тут збираються багато прихильників альтернативних релігійних вірувань.
Дніпровський краєвид з Бабиної гори.
Завдяки таким краєвидам мене особливо не тягне закордон, коли стільки можна побачити поруч!
Хоч в Бучаку природа поступово стирає згадки про будівництво, деякі конструкції будуть нагадувати про нього ще тривалий час.
Надихнулися подвигами руфера Мустанга і собі видерлися на залишки якихось конструкцій для ГАЕС. Попили чаю з чудовими краєвидами Дніпра перед очима.
Джерело, витік якого замулився, перетворилося на досить глибоку калюжу:
Після капища під'їхали до гори Лисухи, з якої відкривається шикарний краєвид - визитівка сучасного Бучака: штучне озеро Бучак, відділене вузькою смугою суші від Дніпра. Планувалося як нижня водойма в проекті побудови ГАЕС. Фото озера в мене є і не одне, але хотілося побачити його в кольорах золотої осені.
Але тут нас спіткало розчарування, оскільки виявилося, що акації-самосади, що оточують озеро, переважно скидають листя зеленим. Тож в середині жовтня ми побачили озеро приблизно таким самим, як бачили у вересні рік тому (золотою осінню і не пахне):
Тому цого разу не стали дертися на верхівку гори заради знімка, а вирішили використати час, що залишився до заходу сонця, на інші атракції.
Зокрема побачили вітряк, щоправда він без крил зараз.
На фото Тарас вже обігнав Олену, але насправді трохи ще не доріс.
Поруч з млином зустріли місцевого чоловіка, що трохи розповів з історії Бучака.
В середині жовтня, коли листя переважно лишалося досі зеленим, що є незвичним для цієї пори, я вже не вірив в золоту осінь. А вона просто затрималася! Цьогоріч вона припала на шкільні канікули (останній тиждень жовтня), коли ми можемо вільно подорожувати з нашим школярем не лише у вихідні. Зазвичай в цей час більшість листя вже опадало, а з ним зникали яскраві осінні краєвиди.
На бучацьких кручах понад Дніпром провів останні роки життя поет Володимир Затуливітер. Сюди, в майже зникле село, в хату без світла, газу, міських зручностей поет втік з Києва від життєвих негараздів. Бучак повернув натхнення поету, і він знов почав творити. Тут були написані збірка поезій «Ненаписані пейзажі», цикл сонетів, повісті: «Пастухи бджіл», «Діжа» тощо. Напевно поет був там щасливий.
Проте життя його несподівано обірвалося в січні 2003 року. Припускають, що то було вбивство.
Передчасна смерть поета наводить на думку, що втекти від людей не вдасться, в яку б глушину ти не забрався.
Після смерті поета друзі та шанувальники його творчості створили в хаті, де він жив, невеличкий музей, але за рік хата згоріла.
Тим не менш завдяки небайдужим щороку в Бучаку відбуваються літературні читання пам'яті Володимира Затуливітра.
Мешканці Бучака (в селі зараз живуть небагато людей), яких ми зустріли того дня, справили приємне враження, ми були раді з ними поспілкуватися. Другий чоловік, якого побачили, допоміг підштовхнути машину, коли я застряг, намагаючись розвернутиcя в незручному місці. Допомігши з машиною, він підказав нам шлях до легендарної Роженої криниці, яку ми вже одного разу шукали, однак тоді не знайшли.
Дорогою до криниці побачили кілька гарних краєвидів Дніпровського узбережжя.
Урочище Рожена криниця зустріло нас золотом листя на деревах, золотим килимом опалого листя на землі, а також тишею і спокоєм, адже жодної душі в цей час там не було.
Попили водички, набрали в пляшки з собою.
Вода в криниці приваблює людей своїми цілющими властивосятми, хоча не виключаю, що це ефект плацебо. Більше про криницю можна почитати за посиланням наприкінці запису.
Криниця захована в низині, там вся місцевість така, що можеш поруч знаходитися і не знайти. Нас на криницю вивела стежка, що через опале листя ледь проглядалася. В мене були кілька GPS координат, знайдених в інтернеті, але найближча з них вказувала на місце в 100 м від криниці.
Нам справді пощастило, що ми знайшли криницю.
Дихати чистим, свіжим повітрям, насолоджуватися тишею хотілося б подовше, але вже настав час вертатися, бо ж сонце заходить рано.
Дорогою назад натрапили на ще один гарний краєвид.
Краєвиди Бучака, тиша і спокій, безмежжя Дніпра надихають повертатися туди знову і знову.
За часів незалежності різні уряди кілька разів збиралися докінчити природну красу Бучака, відновивши будівництво ГАЕС. Але, на щастя, поки що далі слів справа не доходить. Невизначеність із будівництвом уберігає Бучак від захоплення землі у приватні володіння та перетворення на якесь котеджно-дачне містечко.
Хотілося, щоб ці чудові місця не перетворили ні на "будівництво століття", ні на закриту зону для скоробагатьків, а замість цих неприємних альтернатив створили, наприклад, природний парк із скансеном, туристичними стежками та іншим, але все ж не надто обтяжуючи досягненнями цивілізації, залишаючи місце для дикої природи.
Ну а поки насолоджуємося Бучаком таким, як він є, - диким і прекрасним.
Інші записи по темі:
Розповідь про нашу першу поїздку в 2012 році - http://zamkovyi.livejournal.com/36538.html
Розповідь про нашу поїздку в 2014 році - http://zamkovyi.livejournal.com/64317.html
Сповнений романтизму запис
mandrivnic - http://mandrivnic.livejournal.com/166603.htmlСтаття по темі в Українському тижні - http://tyzhden.ua/Travel/117386/PrintView
Про Рожену криницю в Урядовому кур'єрі - http://ukurier.gov.ua/uk/articles/znajdi-svoyu-krinicyu/
Координати:
Бабина гора - N49.846716°, E031.455719°
Під'їзд до Лисої гори – N49.86594°, E031.43461°
Могила Затуливітра – N 49.86960° E 031.43412°
Млин – N 49.87061° E031.43256°
Рожена криниця - N 49.88040° E031.42243°
no subject
no subject