Саме так.

..я думаю, справа в тому, що завдяки, здавалося б, ізольованості від всього світу, люди творили у притаманній їх ментальності, манері.. це було органічне саме ЇХ душевному складу, мистецтво. З їх же гумором, цінностями (ну, трошки, керованими цензурою "згори", чи "метрами".. але дорослі теж фільтрують те що дітям дають. десь так мабуть і "міністерство культури" має в ідеалі в будь-якому суспільстві "фільтрувати" те що "дає" масам), і всім іншим.. були і трагедії через неможливість творити, це теж було.
До речі, то ціла дилема: ЩО зображати в кіно (так саме як що зображати в книжках). З одного боку ідеалізм і романтика - це "не реальне життя", і свого роду "казки".. а з іншого боку, саме на казках виростали кращі люди і на нашій землі, і у світі.
Крім того є така закономірність: якщо людині казати "я вірю що ти хороша людина" - вона буде намагатися відповідати цій вірі у неї. А якщо казати "я ж знаю що ти нікчема" - навряд чи вона буде "тягнутися".. Тому кіно, яке людину трохи може і "завищує" - воно виховує бажання стати вище. А кіно, яке "зображає правду життя" - викликає хіба депресію і почуття безвиході.

Та ще питання, чи кіно, яке прийшло, зображало "правду життя", чи навпаки.. через кіно незначна частина життя поширилася як "стандарт" і щось звичне..
і ті стандарти, які прийшли і заполонили простір, стандарти примітиву чи зайвої жорстокості - вони чимсь схожі.. на нецензурну лайку, яка як ракова пухлина, роз'їдає мозок і угвинчується значно швидше ніж будь-яке лагідне чи гарне слово, після неї все має присмак отруєності - якщо неможливо її ізолювати.. вони глушать такими децибелами, після яких нецільна людина може остаточно втратити здатність розрізняти тонкі нюанси інших звуків.
Так що те, на чому виростають діти, має розвинути здатність, чути оті тихі звуки, мати чутливе серце.
І це, якщо замислитися, серйозні речі.. як там - "рука, яка гойдає колиску, править світом". Щось на зразок цього можна сказати і про кіно та книжки, які "гойдають колиску".