![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Бучак
Минулої суботи нам пощастило потрапити до села Бучак Черкаської області.
Детальніше про Бучак можна прочитати у Вікіпедії.
Якщо стисло, то Бучак - це майже покинуте село на березі Канівського водосховища, розташоване неподалік від також безлюдного заповідного Трахтемирова, в якому ми побували рік тому.
Бучак для мене був не менш невідомим і загадковим, ніж Трахтемирів. Звісно муляло побачити, який він.
А ще побачити це штучне озеро, що вузькою смужкою відділене від Дніпра:
Як і в поїздці в Трахтемирів, ініціатором був![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
mandrivnic. Якби не його пропозиція туди поїхати, Бучак залишався б і далі для мене terra incognita.
90 км шляху від Черкас промайнули швидко. Наприкінці, після ділянки бетонної дороги (не раджу розганятися, ілюзія рівної дороги швидко розвіється), наш шлях завершився спуском ґрунтовою дорогою до розвилки, де було зручно зупинитися і була можливість розвернутися. Власне ми зупинилися через те, що далі їхати було лячно. Ґрунтова дорога через ліс шириною в одну машину і глибокі колії геть не надихали ризикувати.
Та як виявилося, ми вже були на місці - поруч з горою Лисухою і власне озером. Порада мандрівникам: якщо потрапите туди в купальний сезон, можливо має сенс зупинитися на ділянці між Дніпром і озером, якої можна дістатися, якщо раніше від переходу на ґрунтову дорогу звернути праворуч на розвилці бетонної дороги (на карті навігатора це місце позначене як круговий рух).
Наше ж місце паркування вигідне з точку зору максимальної близькості до Лисої гори, з якої найкраще фотографувати озеро, та як відправна точка для пішої прогулянки до Роженої криниці (про неї далі).
Отже, залишивши машину, піщаною стежкою вийшли на берег озера.
Перші враження - якийсь невеличкий ставок.
Але цей невеличкий ставок насправді круто змінив долю Бучака, на місці якого планували збудувати Канівську ГАЕС. І цей ставок мав виконувати функцію нижнього озера, з якого вода вночі перекачувалася б у верхнє, а вдень через турбіни вода з верхнього озера генерувала б додаткову енергію. Будівництво суттєво вплинуло на рельєф: було зрізано половину Лисої гори, побудована бетонна дорога, власне розпочате будівництво ГАЕС.
Під час будівництва знищили реліктовий дубовий ліс, і зараз місцевість вкрита хащами з акації, кущів, тополь і т.ін. Поки ми гуляли, бачили багато слідів людської діяльності, наприклад, бетонну балку в землі посеред лісу, або ось це дерево, яке продерлося крізь асфальт колишньої дороги, яку вже майже поглинув ліс.
Відомо, що озеро влітку популярне серед мешканців найближчих населених пунктів, як місце відпочинку. Хоча здавалося б, поруч безкраїй Дніпро, а тут навіть піщаного берега - лише невеличка смужка.
Зараз не сезон для купання, тож з людей зустріли лише кількох рибалок.
Обходячи навколо озера, бачили місця відпочинку зі столиками і лавками. За одним ми перекусили.
Гранчак не тримали - замість нього кришки термосів з чаєм, але, де Бучак, вже знаємо:
Відчувається, що на дворі жовтень? Це якийсь зеленень.
Вид на озеро. Навпроти плямою зсуву виділяється гора Лисуха. Здаля вона маленька, але забравшись на неї, відчуєте, що на край краще не ставати, а то можна впасти з 4-5-го поверху.
Була в нас ідея пройтися пісочком вздовж берегової лінії Дніпра, але рівень води виявився настільки високим, що ходити не було де:
Невеличкий рівчак, що з'єднує озеро з Дніпром:
Невідомі і, мабуть, неїстівні гриби. Але щось в них є таке чарівне, що змусило мене встати навколішки перед ними. :)
А цей вже їстівний. Вперше за багато років побачив в лісі підосичники:
Трохи назбирали:
Візуально і тактильно дуже приємні гриби. А от вдома на пательні вони перетворилися на якісь темні, неапетитні шматки - втратили кольори.
Найкращі краєвиди озера відкриваються з Лисої гори. Для зйомки озера бажано там опинитися в другій половині дня: зранку буде контрове світло.
А ось краєвид (на фото нижче) в протилежній від озера стороні - навпаки буде гарно підсвічуватися саме вранці. Хоча наче і в післяобідній час нічого вийшло?
Дерево на краю урвища:
Подорожі разом з людьми, небайдужими до фото, окрім іншого, збагачують наш сімейний фотоальбом :)
А ось і автор попереднього фото:
За 2 метри позаду від Тараса урвище:
В яке ми згодом спустилися:
А там виявилося багато маслюків, які через загублений мною ніж, довелося спочатку зрізати половинкою мушлі, підібраної Тарасом на березі Дніпра.
Окрім грибів, під обривом багато цікавого каміння. Ось Олена тримає чи то скам'янілий молюск, чи яйце?
Нафотавшись досхочу, мали б їхати додому. Та муляла ще одна атракція - Рожена криниця. Ця криниця відома за легендами, що посилаються на часи Київської Русі. І зараз воді з криниці приписують чудодійні лікувальні властивості. В мене були GPS координати, знайдені в інтернеті, та наскільки їм можна довіряти? Поки ми, стоячи біля машини, вагалися, їхати нам вже додому, чи йти шукати криницю, на дорозі з'явився старенький Москвич, водій якого погодився пояснити нам дорогу. Щоправда він звертав увагу, що швидко темнішатиме і взагалі "лєс валшебний, может ражену нє паказать"... Розмовляв російською, що дивно для Канівського р-ну, але не дивно для Трахтемирівського півострова, що магнітом притягує усіляких диваків, відлюдників, екстрасенсів - коротше не місцевих. :)))
Взявши порожні пластикові пляшки ми прискореним темпом направились до криниці. Від машини треба було прямувати вглиб півострова десь на 3-4 км. Пройшовши половину шляху опинилися в дубовому лісі. Ліс переважно з дубів черешчастих, які стрункі і високі і геть не схожі на звичайні. Саме такі ростуть у Холодному Яру.
Опис дороги збігався з напрямком до координат навігатора. Ось вже за описом і координатами майже дійшли - і упс, халепа, на теоретичному місці Роженої криниці знайшли халабуду-годівницю для тварин з написом "грубий корм".
Потинявшись метрів 200-300 в кожен бік від того місця і переконавшись, що там нічого немає, довелося повертатися назад. Друзі, якщо раптом знайдете, поділіться координатами з небайдужими! Відчуваю, що були десь поруч, але знайти так і не змогли.
Але без води ми не залишилися. Неподалік від місця, де припаркували автівку, є колодязь зі смачною джерельною водою, який ми побачили з дороги. Так що, в будь-якому разі, як будете їхати на Бучак, прихопіть тару.
Окрім Роженої криниці порадив би знайти млин, розташований на вершині гори десь неподалік від озера. Шукати млин в нас просто не було часу, але начебто він неподалік від місця паркування автівки.
Бучак подарував нам неповторні враження. Гадаю, вам теж сподобається! Цікавий ландшафт, малолюдність території та велика водойма - поєднання цих трьох критеріїв є запорукою цікавої фотомандрівки, в якій не тільки насолоджуєшся краєвидами, шукаєш цікаві кадри, але й відпочиваєш від міської метушні.
GPS координати:
N 49°51'57.4" E031°26'04.6" – місце, де паркували авто.
N 49°52'45.0" E031°24'58.0" – годівниця для тварин. Можливо Рожена криниця десь поруч.
Читайте також фотозвіт іншого учасника подорожі -mandrivnic
Детальніше про Бучак можна прочитати у Вікіпедії.
Якщо стисло, то Бучак - це майже покинуте село на березі Канівського водосховища, розташоване неподалік від також безлюдного заповідного Трахтемирова, в якому ми побували рік тому.
Бучак для мене був не менш невідомим і загадковим, ніж Трахтемирів. Звісно муляло побачити, який він.
А ще побачити це штучне озеро, що вузькою смужкою відділене від Дніпра:
Як і в поїздці в Трахтемирів, ініціатором був
mandrivnic. Якби не його пропозиція туди поїхати, Бучак залишався б і далі для мене terra incognita. 90 км шляху від Черкас промайнули швидко. Наприкінці, після ділянки бетонної дороги (не раджу розганятися, ілюзія рівної дороги швидко розвіється), наш шлях завершився спуском ґрунтовою дорогою до розвилки, де було зручно зупинитися і була можливість розвернутися. Власне ми зупинилися через те, що далі їхати було лячно. Ґрунтова дорога через ліс шириною в одну машину і глибокі колії геть не надихали ризикувати.
Та як виявилося, ми вже були на місці - поруч з горою Лисухою і власне озером. Порада мандрівникам: якщо потрапите туди в купальний сезон, можливо має сенс зупинитися на ділянці між Дніпром і озером, якої можна дістатися, якщо раніше від переходу на ґрунтову дорогу звернути праворуч на розвилці бетонної дороги (на карті навігатора це місце позначене як круговий рух).
Наше ж місце паркування вигідне з точку зору максимальної близькості до Лисої гори, з якої найкраще фотографувати озеро, та як відправна точка для пішої прогулянки до Роженої криниці (про неї далі).
Отже, залишивши машину, піщаною стежкою вийшли на берег озера.
Перші враження - якийсь невеличкий ставок.
Але цей невеличкий ставок насправді круто змінив долю Бучака, на місці якого планували збудувати Канівську ГАЕС. І цей ставок мав виконувати функцію нижнього озера, з якого вода вночі перекачувалася б у верхнє, а вдень через турбіни вода з верхнього озера генерувала б додаткову енергію. Будівництво суттєво вплинуло на рельєф: було зрізано половину Лисої гори, побудована бетонна дорога, власне розпочате будівництво ГАЕС.
Під час будівництва знищили реліктовий дубовий ліс, і зараз місцевість вкрита хащами з акації, кущів, тополь і т.ін. Поки ми гуляли, бачили багато слідів людської діяльності, наприклад, бетонну балку в землі посеред лісу, або ось це дерево, яке продерлося крізь асфальт колишньої дороги, яку вже майже поглинув ліс.
Відомо, що озеро влітку популярне серед мешканців найближчих населених пунктів, як місце відпочинку. Хоча здавалося б, поруч безкраїй Дніпро, а тут навіть піщаного берега - лише невеличка смужка.
Зараз не сезон для купання, тож з людей зустріли лише кількох рибалок.
Обходячи навколо озера, бачили місця відпочинку зі столиками і лавками. За одним ми перекусили.
Гранчак не тримали - замість нього кришки термосів з чаєм, але, де Бучак, вже знаємо:
Відчувається, що на дворі жовтень? Це якийсь зеленень.
Вид на озеро. Навпроти плямою зсуву виділяється гора Лисуха. Здаля вона маленька, але забравшись на неї, відчуєте, що на край краще не ставати, а то можна впасти з 4-5-го поверху.
Була в нас ідея пройтися пісочком вздовж берегової лінії Дніпра, але рівень води виявився настільки високим, що ходити не було де:
Невеличкий рівчак, що з'єднує озеро з Дніпром:
Невідомі і, мабуть, неїстівні гриби. Але щось в них є таке чарівне, що змусило мене встати навколішки перед ними. :)
А цей вже їстівний. Вперше за багато років побачив в лісі підосичники:
Трохи назбирали:
Візуально і тактильно дуже приємні гриби. А от вдома на пательні вони перетворилися на якісь темні, неапетитні шматки - втратили кольори.
Найкращі краєвиди озера відкриваються з Лисої гори. Для зйомки озера бажано там опинитися в другій половині дня: зранку буде контрове світло.
А ось краєвид (на фото нижче) в протилежній від озера стороні - навпаки буде гарно підсвічуватися саме вранці. Хоча наче і в післяобідній час нічого вийшло?
Дерево на краю урвища:
Подорожі разом з людьми, небайдужими до фото, окрім іншого, збагачують наш сімейний фотоальбом :)
А ось і автор попереднього фото:
За 2 метри позаду від Тараса урвище:
В яке ми згодом спустилися:
А там виявилося багато маслюків, які через загублений мною ніж, довелося спочатку зрізати половинкою мушлі, підібраної Тарасом на березі Дніпра.
Окрім грибів, під обривом багато цікавого каміння. Ось Олена тримає чи то скам'янілий молюск, чи яйце?
Нафотавшись досхочу, мали б їхати додому. Та муляла ще одна атракція - Рожена криниця. Ця криниця відома за легендами, що посилаються на часи Київської Русі. І зараз воді з криниці приписують чудодійні лікувальні властивості. В мене були GPS координати, знайдені в інтернеті, та наскільки їм можна довіряти? Поки ми, стоячи біля машини, вагалися, їхати нам вже додому, чи йти шукати криницю, на дорозі з'явився старенький Москвич, водій якого погодився пояснити нам дорогу. Щоправда він звертав увагу, що швидко темнішатиме і взагалі "лєс валшебний, может ражену нє паказать"... Розмовляв російською, що дивно для Канівського р-ну, але не дивно для Трахтемирівського півострова, що магнітом притягує усіляких диваків, відлюдників, екстрасенсів - коротше не місцевих. :)))
Взявши порожні пластикові пляшки ми прискореним темпом направились до криниці. Від машини треба було прямувати вглиб півострова десь на 3-4 км. Пройшовши половину шляху опинилися в дубовому лісі. Ліс переважно з дубів черешчастих, які стрункі і високі і геть не схожі на звичайні. Саме такі ростуть у Холодному Яру.
Опис дороги збігався з напрямком до координат навігатора. Ось вже за описом і координатами майже дійшли - і упс, халепа, на теоретичному місці Роженої криниці знайшли халабуду-годівницю для тварин з написом "грубий корм".
Потинявшись метрів 200-300 в кожен бік від того місця і переконавшись, що там нічого немає, довелося повертатися назад. Друзі, якщо раптом знайдете, поділіться координатами з небайдужими! Відчуваю, що були десь поруч, але знайти так і не змогли.
Але без води ми не залишилися. Неподалік від місця, де припаркували автівку, є колодязь зі смачною джерельною водою, який ми побачили з дороги. Так що, в будь-якому разі, як будете їхати на Бучак, прихопіть тару.
Окрім Роженої криниці порадив би знайти млин, розташований на вершині гори десь неподалік від озера. Шукати млин в нас просто не було часу, але начебто він неподалік від місця паркування автівки.
Бучак подарував нам неповторні враження. Гадаю, вам теж сподобається! Цікавий ландшафт, малолюдність території та велика водойма - поєднання цих трьох критеріїв є запорукою цікавої фотомандрівки, в якій не тільки насолоджуєшся краєвидами, шукаєш цікаві кадри, але й відпочиваєш від міської метушні.
GPS координати:
N 49°51'57.4" E031°26'04.6" – місце, де паркували авто.
N 49°52'45.0" E031°24'58.0" – годівниця для тварин. Можливо Рожена криниця десь поруч.
Читайте також фотозвіт іншого учасника подорожі -
mandrivnic