![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Південний берег Криму - серпень 2011
Настали похмурі осінні дні - найкращий час, щоб збирати каміння, тобто розповісти/показати те, що бачив, фотав протягом року, але не мав часу викласти.
Сьогодні фотозвіт з нашої подорожі в Крим, що відбулася наприкінці серпня. Основна текстова частина з декількома фотками була написана за тиждень після повернення з цієї мандрівки. Потім була розповідь про Мармурову печеру і трохи згодом - про Ялтинський зоопарк.
А далі... почалися нові подорожі, нові фото, і часу на продовження вже не було.
Виправляюсь...
В цій поїздці здійснилася моя рожева мрія - побачити пальми! Не в дендрарії якомусь, а на вулиці. І здійснилася мрія в Місхорському парку.
Крім пальмової алеї, там можна побачити й інші екзотичні рослини, зокрема такі ось ліани і повзучі рослини:
Дітям є де погратися:
І хто скаже, що Тарас страший за Софію?
В кущах знайшли покинуту пожежку. Мабуть, хтось готує для здачі на металобрухт
Парк хоч і трохи запущений, та пройтися по нім приємно, особливо ввечері - гарне повітря. Протягом відпочинку були в ньому 2 чи 3 рази. А після першого відвідання я взагалі не міг його покинути - намотував і намотував кола в пошуках запчастини від спалаху. Так і не знайшов... Місхорський парк забрав її... :(.
Друга мрія - побачити Ластівчине гніздо - здійснилася, коли ми поїхали в Ялтинський зоопарк.
Хоч місце всім відоме, і від "бувалих" часто чуєш "пхи" з його приводу, але яке ж воно мальовниче! Взагалі дорогою на Ялту і назад стільки гарних краєвидів! Наступний побачили завдяки тому, що блуканули керовані навігатором. І вдало блуканули, частіше б так!
Вид з оглядової ротонди поруч з церквою Архистратига Михаїла в Ореадні (нижче буде її фото з моря):
GPS координати: N 44°27'08.7" E034°07'36.8"
Наступну перлину південного Криму краще, мабуть, відвідувати восени: натовп у Воронцовському палаці, як на базарі:
В палац ми потрапили пішки від будинку, де жили. Подивилися по навіку - відстань 2,6 км. І оскільки у дворі, де ми ставили машину, конкуренція за парковку (хто не встиг, той ставить на підйомі під кутом 40-45 градусів), вирішили, чому б не пройтися вздовж моря. Спочатку йшли Місхорським парком - було приємно, а потім почалися паркани готелів і санаторіїв, і довелося підніматися до Алупкінського шосе. Йти дорогою виявилося не надто приємно: по-перше, підйом, по-друге, тротуар періодично зникав, а з-за рогу вилітають машини... Ходити пішки дорогами південного Криму не рекомендую.
Палац дуже класний, але фото зробив не надто багато через мурашник, а також через те, що після дороги та ще й екскурсії палацом наш дитсадок виказав протест. Тож змушені були припинити прогулянку та поїхати автобусом додому. Добре, що зупинка в 2-х хвилинах від квартири. А непогано було б погуляти там довше: там і парк навколо гарний.
Чорна хмара, що приповзла з Ай-Петрі, теж нас підганяла.
Та, як виявилося, вона була абсолютно безпечна.
За мить лева обліплять "лемінги":
А тут нікого немає, тому що паркан:
Кущики на передньому плані - то лавр. Раніше його бачив лише засушеним.
Гарні рожеві квіточки:
Хотілося б якось потрапити в Алупку не в пляжний сезон, щоб людей було менше.
Наступного дня знайшлася цікава атракція, не обтяжена натовпами туристів, та ще й зовсім поруч від нашого будинку (десь з 10-15 хвилин пішки) - палац Дюльбер. Потрапили ми туди випадково - після того, як несподівано обламалися з морською прогулянкою. Чекали, чекали на прогулянковий катер, та власники катеру банально прокинули людей. Кудись далеко їхати було вже запізно, тож вирішили від нічого робити пошукати щось поруч.
"Дюльбер" в перекладі з арабської - "Прекрасний". Побудований в 1895-97 рр. для великого князя Петра Миколайовича Романова.
В радянські часи палац став санаторієм. В 1938 побудований додатковий корпус (якось мені це слово не пасує до палацу) із збереженням мавританського стилю. Над входом напис в арабському стилі - 1938. Колонада також від "нового" корпусу.
Чув версію, що ініціатором побудови додаткового корпусу із збереженням мавританського стилю став особисто Берія.
Біля основної будівлі - гарний фонтан:
Наскільки приємніше гуляти Дюльбером в порівняні з Воронцовським парком! Дійсно насолоджуєшся красою навколо, і ніхто не заважає.
Палац оточений парком з різноманітними рослинами. Щоправда зараз він трохи занедбаний.
Стежками дійшли до моря. Пляж схожий на наш Місхорський - теж штучний, з крупною галькою, точніше щебенем. Але людей значно менше, мабуть тому, що вхід платний. Сподобалось світло:
Справжньою несподіванкою стало якесь вірусне захворювання, що підхопив Тарас за 2 дні до від'їзду. Температура, нежить, зіпсований настрій, знайомство з грабіжницькими цінами в місцевій аптеці. Вирішили не сидіти вдома, а збивши температуру і періодично даючи Тарасу імуностимулятор, відправилися виконувати обіцянку дітям - морську прогулянку. На морському трамвайчику попливли в Ялту.
Цей міні круїз подарував всім нам позитивні враження, а Тарас вичухався зі своєї хвороби. Подивитися на узбережжя з моря було цікаво. Особливо мені сподобалися краєвиди Ластівчиного гнізда. Так сподобалися, що обмежитися однією фоткою ніяк не можу :)
ще
і ще
Церква Архистратига Михаїла, біля якої зазнімкував вечірній краєвид:
А це вже Ялта:
На знімку можна роздивитися канатну дорогу. Нею ми піднялися на пагорб Дарсан. Особливих краєвидівя нагорі не побачив, але дітям сподобалося. Крім того, там гарне повітря. Ми там трохи посиділи, Тарас полежав, дихаючи сосновим повітрям.
Вирішили не мучити дітей дослідженням Ялти, тим більше, що підйоми вгору не надто сприятливі для прогулянки. Пройшлися набережною, де можна цікаво пофотатись.
Тарас:
Софія:
Власник реквізиту поцікавився, чи не заважає нам американський прапор, ги-ги :)))
Відчалюємо з Ялти додому в Місхор. Тарасу стало краще.
На зворотньому шляху ще раз фото Ластівчиного гнізда:
Наступного дня відвідали ще одне популярне місце ПБК - Нікітський ботсад.
Пробігали з екскурсоводом, як виявилося, майже 2 години. Протягом екскурсії фотатися часу не було, а після - діти запротестували, вимагаючи пляж, і довелося сад залишити, хоча мені б там хотілося гуляти і гуляти.
В Ботсаду придбали 10 насінин китайської віялової пальми, яка росте на ПБК... Тарас, як почув рекламу екскурсовода, що пальму можна продати по 100 доларів за метр, загорівся ідеєю вирощувати пальми. Тепер вирощуємо - з 10 насінин проросли поки що 4.
Пара фото з ботсаду:
Зелена троянда
Ставок з лілеями:
До речі, пораджу не паркувати машину біля центрального входу. Проїхавши нижче, біля іншого входу машину можна поставити безплатно. Це ми дізналися, коли поїхали в напрямку моря. Нікітський міський пляж не викликав в мене позитивних емоцій, та й купатися всерівно не можна було з огляду на високі хвилі. Пройшлися вздовж пляжу і вперлися в ворота заповідника Мис Мартьян. Там я вперше побачив справжні природні пляжі, а не ті – штучні, як в Місхорі. Дуже гарні краєвиди. Щоправда через шторм потрапити в заповідник не вийшло, оскільки стежка проходить попід скелями, а через високі хвилі того дня проходу не було. Треба буде обов’язково туди потрапити. Можна домовитися про екскурсію, телефони з інтернету: 8(0654) 33-65-39, моб. 8-050-155-15-60.
Я навіть планував потрапити туди наступного - останнього дня подорожі. Але вранці на морі знову були хвилі, тому ми попрямували з Міхору в протилежному напрямку – в напрямку Севастополя. Хотіли погуляти по Севастополю, а в ніч поїхати на Черкаси.
Дорогою на Севастополь з Місхору їхали вперше. Чесно кажучи, дорога на захід мені більше сподобалася. Вона ширша, менше машин, і гарні краєвиди навколо.
Дорогою заїхали до Фороської церкви.
Звідти планували їхати у Севастополь. Але, як виявилося, всі вже налаштувалися їхати додому, і на Севастополь забили. В супроводі чудових казок Сашка Лірника дорога не так втомлювала.
До побачення, Крим! До нових зустрічей!
Сьогодні фотозвіт з нашої подорожі в Крим, що відбулася наприкінці серпня. Основна текстова частина з декількома фотками була написана за тиждень після повернення з цієї мандрівки. Потім була розповідь про Мармурову печеру і трохи згодом - про Ялтинський зоопарк.
А далі... почалися нові подорожі, нові фото, і часу на продовження вже не було.
Виправляюсь...
В цій поїздці здійснилася моя рожева мрія - побачити пальми! Не в дендрарії якомусь, а на вулиці. І здійснилася мрія в Місхорському парку.
Крім пальмової алеї, там можна побачити й інші екзотичні рослини, зокрема такі ось ліани і повзучі рослини:
Дітям є де погратися:
І хто скаже, що Тарас страший за Софію?
В кущах знайшли покинуту пожежку. Мабуть, хтось готує для здачі на металобрухт
Парк хоч і трохи запущений, та пройтися по нім приємно, особливо ввечері - гарне повітря. Протягом відпочинку були в ньому 2 чи 3 рази. А після першого відвідання я взагалі не міг його покинути - намотував і намотував кола в пошуках запчастини від спалаху. Так і не знайшов... Місхорський парк забрав її... :(.
Друга мрія - побачити Ластівчине гніздо - здійснилася, коли ми поїхали в Ялтинський зоопарк.
Хоч місце всім відоме, і від "бувалих" часто чуєш "пхи" з його приводу, але яке ж воно мальовниче! Взагалі дорогою на Ялту і назад стільки гарних краєвидів! Наступний побачили завдяки тому, що блуканули керовані навігатором. І вдало блуканули, частіше б так!
Вид з оглядової ротонди поруч з церквою Архистратига Михаїла в Ореадні (нижче буде її фото з моря):
GPS координати: N 44°27'08.7" E034°07'36.8"
Наступну перлину південного Криму краще, мабуть, відвідувати восени: натовп у Воронцовському палаці, як на базарі:
В палац ми потрапили пішки від будинку, де жили. Подивилися по навіку - відстань 2,6 км. І оскільки у дворі, де ми ставили машину, конкуренція за парковку (хто не встиг, той ставить на підйомі під кутом 40-45 градусів), вирішили, чому б не пройтися вздовж моря. Спочатку йшли Місхорським парком - було приємно, а потім почалися паркани готелів і санаторіїв, і довелося підніматися до Алупкінського шосе. Йти дорогою виявилося не надто приємно: по-перше, підйом, по-друге, тротуар періодично зникав, а з-за рогу вилітають машини... Ходити пішки дорогами південного Криму не рекомендую.
Палац дуже класний, але фото зробив не надто багато через мурашник, а також через те, що після дороги та ще й екскурсії палацом наш дитсадок виказав протест. Тож змушені були припинити прогулянку та поїхати автобусом додому. Добре, що зупинка в 2-х хвилинах від квартири. А непогано було б погуляти там довше: там і парк навколо гарний.
Чорна хмара, що приповзла з Ай-Петрі, теж нас підганяла.
Та, як виявилося, вона була абсолютно безпечна.
За мить лева обліплять "лемінги":
А тут нікого немає, тому що паркан:
Кущики на передньому плані - то лавр. Раніше його бачив лише засушеним.
Гарні рожеві квіточки:
Хотілося б якось потрапити в Алупку не в пляжний сезон, щоб людей було менше.
Наступного дня знайшлася цікава атракція, не обтяжена натовпами туристів, та ще й зовсім поруч від нашого будинку (десь з 10-15 хвилин пішки) - палац Дюльбер. Потрапили ми туди випадково - після того, як несподівано обламалися з морською прогулянкою. Чекали, чекали на прогулянковий катер, та власники катеру банально прокинули людей. Кудись далеко їхати було вже запізно, тож вирішили від нічого робити пошукати щось поруч.
"Дюльбер" в перекладі з арабської - "Прекрасний". Побудований в 1895-97 рр. для великого князя Петра Миколайовича Романова.
В радянські часи палац став санаторієм. В 1938 побудований додатковий корпус (якось мені це слово не пасує до палацу) із збереженням мавританського стилю. Над входом напис в арабському стилі - 1938. Колонада також від "нового" корпусу.
Чув версію, що ініціатором побудови додаткового корпусу із збереженням мавританського стилю став особисто Берія.
Біля основної будівлі - гарний фонтан:
Наскільки приємніше гуляти Дюльбером в порівняні з Воронцовським парком! Дійсно насолоджуєшся красою навколо, і ніхто не заважає.
Палац оточений парком з різноманітними рослинами. Щоправда зараз він трохи занедбаний.
Стежками дійшли до моря. Пляж схожий на наш Місхорський - теж штучний, з крупною галькою, точніше щебенем. Але людей значно менше, мабуть тому, що вхід платний. Сподобалось світло:
Справжньою несподіванкою стало якесь вірусне захворювання, що підхопив Тарас за 2 дні до від'їзду. Температура, нежить, зіпсований настрій, знайомство з грабіжницькими цінами в місцевій аптеці. Вирішили не сидіти вдома, а збивши температуру і періодично даючи Тарасу імуностимулятор, відправилися виконувати обіцянку дітям - морську прогулянку. На морському трамвайчику попливли в Ялту.
Цей міні круїз подарував всім нам позитивні враження, а Тарас вичухався зі своєї хвороби. Подивитися на узбережжя з моря було цікаво. Особливо мені сподобалися краєвиди Ластівчиного гнізда. Так сподобалися, що обмежитися однією фоткою ніяк не можу :)
ще
і ще
Церква Архистратига Михаїла, біля якої зазнімкував вечірній краєвид:
А це вже Ялта:
На знімку можна роздивитися канатну дорогу. Нею ми піднялися на пагорб Дарсан. Особливих краєвидівя нагорі не побачив, але дітям сподобалося. Крім того, там гарне повітря. Ми там трохи посиділи, Тарас полежав, дихаючи сосновим повітрям.
Вирішили не мучити дітей дослідженням Ялти, тим більше, що підйоми вгору не надто сприятливі для прогулянки. Пройшлися набережною, де можна цікаво пофотатись.
Тарас:
Софія:
Власник реквізиту поцікавився, чи не заважає нам американський прапор, ги-ги :)))
Відчалюємо з Ялти додому в Місхор. Тарасу стало краще.
На зворотньому шляху ще раз фото Ластівчиного гнізда:
Наступного дня відвідали ще одне популярне місце ПБК - Нікітський ботсад.
Пробігали з екскурсоводом, як виявилося, майже 2 години. Протягом екскурсії фотатися часу не було, а після - діти запротестували, вимагаючи пляж, і довелося сад залишити, хоча мені б там хотілося гуляти і гуляти.
В Ботсаду придбали 10 насінин китайської віялової пальми, яка росте на ПБК... Тарас, як почув рекламу екскурсовода, що пальму можна продати по 100 доларів за метр, загорівся ідеєю вирощувати пальми. Тепер вирощуємо - з 10 насінин проросли поки що 4.
Пара фото з ботсаду:
Зелена троянда
Ставок з лілеями:
До речі, пораджу не паркувати машину біля центрального входу. Проїхавши нижче, біля іншого входу машину можна поставити безплатно. Це ми дізналися, коли поїхали в напрямку моря. Нікітський міський пляж не викликав в мене позитивних емоцій, та й купатися всерівно не можна було з огляду на високі хвилі. Пройшлися вздовж пляжу і вперлися в ворота заповідника Мис Мартьян. Там я вперше побачив справжні природні пляжі, а не ті – штучні, як в Місхорі. Дуже гарні краєвиди. Щоправда через шторм потрапити в заповідник не вийшло, оскільки стежка проходить попід скелями, а через високі хвилі того дня проходу не було. Треба буде обов’язково туди потрапити. Можна домовитися про екскурсію, телефони з інтернету: 8(0654) 33-65-39, моб. 8-050-155-15-60.
Я навіть планував потрапити туди наступного - останнього дня подорожі. Але вранці на морі знову були хвилі, тому ми попрямували з Міхору в протилежному напрямку – в напрямку Севастополя. Хотіли погуляти по Севастополю, а в ніч поїхати на Черкаси.
Дорогою на Севастополь з Місхору їхали вперше. Чесно кажучи, дорога на захід мені більше сподобалася. Вона ширша, менше машин, і гарні краєвиди навколо.
Дорогою заїхали до Фороської церкви.
Звідти планували їхати у Севастополь. Але, як виявилося, всі вже налаштувалися їхати додому, і на Севастополь забили. В супроводі чудових казок Сашка Лірника дорога не так втомлювала.
До побачення, Крим! До нових зустрічей!