zamkovyi: (Default)
[personal profile] zamkovyi

Про загадкове урочище Монастирище на Кропівниччині я вперше дізнався кілька років тому, здається, з переліку номінантів конкурсу "7 чудес України".
Урочище Монастирище - це каньйон, прорізаний серед скелястих берегів річкою Інгул. Посередині каньйону знаходиться кам'яна гора, що стала предметом багатьох міфів і легенд. Урочище є ландшафтним заказником загальнодержавного значення.
Інформації було мало, фоток ще менше. Ті статті, що трапились спершу на очі, дуже заінтригували своїми припущеннями, що нагромадження скель в урочищі - це справа інопланетян, рукотворна гора, або ж стародавнє капище. Типова фраза, що кочує із статті в статтю, і має змусити читача дуже захотіти туди потрапити: "это место – уникальное, и для украинской культуры значит не меньше, чем пирамиды для Древнего Египта."
Звісно, мені кортіло туди потрапити. Проте зупиняла віддаленість (місце в Устинівському районі на півдні області майже на кордоні з Миколаївщиною) і відсутність чіткої інформації, як власне туди дістатися.
Поступово я склав до купи наявну інформацію, як туди дістатися і, дочекавшись нагоди, ми відправилися побачити власними очима місце-легенду.


Найближчий до урочища населений пункт - село Інгульське, до якого від Черкас лише 240 км. Проте кілометри бувають різні. ;) З Черкас їдемо повз Кропивницький до Компаніївки (170 км) десь за 2,5 години, а далі ще 2 години йде на те, щоб подолати 70 км, що лишаються! Проїхавши Компаніївку, звертаємо з траси Кропивницький-Миколаїв наліво в напрямку Першотравенка-Лозуватка-Брусівка-Устинівка. Далі перед Сонцевим переїжджаємо міст через річку Березівку і прямуємо повз Ганно-Требинівку до Інгульського. З Інгульского ґрунтовою дорогою дістаємося урочища, що знаходиться на південь від села.

Дорогою до Монастирища зупинилися в Лозуватці. Тут розташована геологічна пам'ятка - Лозуватські скелі. Машину лишили поруч із закинутим видобутком каменю, на який мабуть перетворилися б і ці скелі, якби не охоронний статус.
На місці розробок знайшли багато подібних камінчиків:


З висоти скель (близько 20 м) відкривається гарний краєвид.




Розміри ж скель можна оцінити, коли спустишся вниз. Справді вражають.


Ось такий вигляд має Інгул в Лозуватці.

В Черкасах все було ще зеленим, а тут побачили ознаки осені.
Після Лозуватки дорога далі лише погіршувалася. Коли ми нарешті дісталися мети, я був не радий, що поїхав. Але чудові краєвиди навколо повернули радість життя :).

Хоч до Дівич-гори (як ще називають цю кам'яну гору) є накатаний машинами спуск, він досить крутий. Я читав в інтернеті, що люди не радили спускатися тут в дощову погоду. Я не раджу спускатися машиною взагалі!
Тож ми залишили машину нагорі, а самі спустилися вниз. Раніше гора була островом, який з обох боків відділявся від берегів протоками Інгулу. Але в результаті людської діяльності Інгул обмілів, і зараз ліва протока пересохла. Майже у підніжжя гори ми побачили Таврію, яка з'їхала вниз. Згодом побачили і пару її власників, які тюленями ловили нірвану, лежачи на ніби відполірованому камінні з іншого боку гори поруч із водою. Крім цих людей більше нікого не зустріли.

В одній із статей я читав про прямокутні брили, з яких нібито викладені стіни кам'яної гори. Цитата: "Виникає питання: хто і за допомогою яких механізмів вирізав ці брили, як пересував і складав їх?"

Побачивши на власні очі ці брили, в мене не виникло жодних інших варіантів, крім дій матінки-природи. :) Брили не такі вже й рівні й геть не прямокутні.

Велика кам'яна брила потріскалася під впливом атмосферних явищ. Таких "викладених" брил ви можете багато побачити, наприклад, в Актівському каньйоні, і я не чув, щоб хтось стверджував, що це зробили інопланетяни.

Вода в Інгулі виявилася досить теплою.

Осінь, а ми ще купаємось в річці! Купання мало позитивний вплив на моє самопочуття, додало сил та енергії для подальшого дослідження місцевості.


Стежкою піднялися на гору. Там розкидане каміння різних форм і розмірів. Деякі могли б грати роль менгірів.

Wiki
Менгі́р (від нижньобретонського maen «каміння» та hir «довгий»; в англомовній археології поширене найменування англ. standing stones «стояче каміння») — доісторична пам'ятка мегалітичної культури, що є вертикально поставленим кам'яним блоком (стовпом, брилою). Призначення менгірів не має однозначного пояснення — скоріш за все вони правили за релігійно-культові споруди, пов'язані з культом Сонця.







Тож я не виключаю, що гора справді використовувалась в давні часи як місце релігійних культів.
Відомо, що неподалік археологи виявили поселення сабатинівської (II тисячоліття до н.е.) та черняхівської (I тисячоліття до н. е.) культур, хоча на самій горі якихось артефактів знайдено не було.
З горою пов'язують багато легенд, в основному різні інтерпретації історій про жінок, які жили тут у вигнанні. Далі уривок із статті газети Україна Молода:

Легенди про відлюдькуваті острови, місця з назвами Дівич-Гори та жінок, що як правило, жили на них — відомі у всьому слов'янському світі. Це, зокрема, Дівич-Гори святилища в Сахнівці на річці Рось, в Трипіллі на Дніпрі, в Новгороді, Моравії тощо. Історики засвідчують, що скелясті урочища, гори чи острови, які вирізнялися в певному ландшафті, здавна вшановувались нашими предками-язичниками як священні місця для богослужінь. І, як правило, на таких місцях жила жінка-жриця, яка виконувала обряди, пов'язані з культом родючості та з вшануванням божеств, бо саме тут вони мешкали і виказували свою силу, втілену у травах, воді, камінні. Відомо, в таких місцях біля жриці деякий час жили вагітні жінки, які диво-травами, що й зараз ростуть біля острова, лікували різні патології вагітності. Пізніше християни змінили ставлення до острова на протилежне — благе місце стало проклятим Монастирищем, а вагітних жінок — майбутніх матерів, котрі перебували деякий час на острові, почали сприймати як черниць-грішниць. Хоча й досі лікуватися від жіночих хвороб усі йдуть саме сюди.

Крім менгіроподібних є й інші цікаві брили.




Камінь-черепаха:

Читав, що під Черепахою можна вгледіти щілину завбільшки сантиметрів із 40, а далі хід, який, можливо, і веде до печери, в якій за легендою заховані чи то козацькі, чи татарські скарби. Я не перевіряв, оскільки залазити під каміння не хотілося, раптом там змії? Незважаючи на літню спеку, жодної змії ми так і не побачили, але влітку, писали, змій там багато, як і різних езотериків, що збираються в "місцях сили".

Наступного дня ми переконалися, що місце справді популярне. Понаїхало багато машин, звідки люди сім'ями піднімалися на гору, щоб потриматися або й полежати на камінні. В деяких поганські обряди легко поєднувалися із згадками про Господа. :)
Вважається, що тут є камінь, полежавши на якому, можна зберегти чоловічу силу до ста років, камінь, що лікує жіноче безпліддя, камінь, що виконує бажання. Однозначного визначення ролі каменів немає, тому, як радить в одній із статей місцевий краєзнавець Ніна Бабанська, оберіть для себе комфортний камінь, і загадуйте бажання. Тільки бажання, за її словами, повинні бути, по-перше, позитивними, ні в якому разі не спрямованими проти інших людей, а, по-друге, "жіночими", що стосуються сім'ї, дітей, роду. "Чоловічі" кар'єрні чи матеріальні мрії тут не збуваються.

Декілька каменів мають заглибини, що, як вважають, використовувалися для жертвоприношення. Зараз приїжджі залишають тут монети, печиво, цукерки. Бачив другого дня, як залишили навіть шматок піци.




Деяким здається, що лишити шматок їжі буде замало, то вони лишають й шматки одягу, пов'язуючи на дерево:

Оскільки вважається, що гора сприяє родючості, можна зробити припущення, з яких частин гардеробу ці шматки.

З гори відкриваються гарні краєвиди каньйону:








Цікаві ракурси відкриваються й з нагромадження скель трохи вниз за течією річки. Від гори до цього місця нас привела гарно протоптана стежка.
Трохи перепочили в затінку скель. День був спекотний, і нагорі це особливо відчуваєш.



Коли видерлися нагору, побачили наступне:

Здається звідси був знятий й перший ракурс Монастирища в цьому записі.






Цікаві композиції з брил розкидані по всьому урочищу, не лише на Дівич-горі


Ми цього не встигли зробити, але непогано було б перейти на інший берег (вище за течією я бачив міст) і пофотографувати гору з протилежного боку.

День потихеньку добігав кінця, і треба було шукати гарне місце для намету. Я б не сказав, що так вже багато зручних місць для ночівлі, враховуючи, що берег досить високий. Хтось писав, що ставили намети на протилежному березі. Ми ж знайшли місце для намету, проїхавши трохи далі вниз за течією. Місце досить мальовниче і видно було, що ми тут зупиняємось далеко не перші. На щастя, попередники практично не лишали після себе сміття, тож ставити там намет було приємно.




Ночі в наметі - це щось особливе. Посеред ночі визирнеш з намету, навколо абсолютна темрява, а над головою міріади зір. Такого в місті не побачиш.

Цієї ночі спрацювала сигналізація - зробила одиночний сигнал, так, ніби від легкого дотику. Після цього щось зашаруділо в кущах, а наш Джой (французький бульдог) своїми вухами-локаторами ще кілька хвилин прислуховувався, стоячи напоготові біля одного з виходів з намету. Напевно це була якась пташка чи тварина, а можливо містичний Сторож, "який інколи блукає по капищу та його околицями і забирає недбайливих туристів"?

Зранку ми ще раз піднялися на Дівич-гору і побачили, що печиво, яке лишали на камені "для пожертв" зникло, лишилися лише покладені кимось монети. Мабуть птахам гроші не потрібні :)
В деяких місцях на горі, коли навіть легко гупнеш по землі, справді відчуваєш пустоту всередині гори.

Молоді люди, що приїхали на Таврії і облаштувалися попід горою, надвечір довго рубали дрова, порушуючи спокій цього надзвичайного місця, а на ранок розклали намет сушитися прямо на верхівці гори. І що ви думаєте, коли вони зібралися, то не змогли виїхати, оскільки в машині щось зламалося. Машину їм допомогли витягти нагору, де вона лишилася стояти з піднятим капотом. Хтось вважатиме це збігом (підйом справді дуже крутий і важкий для двигуна), хтось побачить дію містичних сил цього місця, але особисто я завжди дотримуюсь певних правил, куди б не поїхав:
- не лишати після себе сміття;
- не рвати квітів;
- не шуміти, не лякати тварин і птахів.
- поводитися, як чемний гість.
Якщо всі ми будемо дотримуватися подібних правил, ми збережемо ті чудові куточки природи, що приносять нам радість відкриттів і естетичну насолоду.
Тож будьмо відповідальними мандрівниками і відкриваймо Україну!

Урочище Монастирище стало для мене приємним відкриттям. Побувавши на багатьох каньйонах Черкащини, Миколаївщини і Кропівниччини, я можу стверджувати, що цей каньйон має унікальний ландшафт, справді неповторне і красиве місце. Сподіваюся, буде нагода відвідати його знову.

Цікаві статті по темі:
Монастирище: місце, яке вміє себе захищати
Святе Монастирище (Україна Молода)
Кіровоградщина езотерична
Урочище Монастирище - 7 чудес України
Унікальне урочище "Монастирище"

GPS координати:
Скелі в Лозуватці 48°10'03.0"N 32°22'36.1"E
Урочище Монастирище 47°50'17.7"N 32°23'57.4"E
Місце для намета 47°50'07.8"N 32°23'52.4"E

Мої сторінки:
zamkovyi.blogspot.com
zamkovyi.dreamwidth.org
zamkovyi.livejournal.com
Я в Facebook
Мальовнича Черкащина
From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

April 2017

M T W T F S S
     12
3456789
1011 1213141516
17181920212223
24252627282930

Most Popular Tags

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 23:45
Powered by Dreamwidth Studios